Наталя подивилася в дзеркало і побачила там втомлене обличчя немолодої, але і не старої жінки. Всього ж п’ятдесят, а виглядає на всі 100. Не відсотків, ні – років. Правду мама каже.
– Сама винна! Ти повинна була це передбачити!
Покрутила головою. Туди, потім сюди. Зморшки глибокі на переніссі. Тому що часто хмуриться. А з чого їй радіти? Все життя гнала кудись, всюди спізнювалася, всім винна. Зате тепер поспішати нікуди.
Наталя провела рукою по поголеній під нуль голові.
– Чому так вийшло? Скажи мені хоч ти, дзеркало? Як я докотилася до такого життя? – запитала жінка, і сльози покотилися запалими щоками.
* * *
Наталя закінчила 7 клас на одні п’ятірки. Додому мчала, перестрибуючи через калюжі.
– А ти для кого вчишся? Для мене чи що? – здивувалася мати, заколисуючи сина.
Наталя глянула на крихітного брата і пішла до батька. Показала щоденник – жодної четвірки!
– Ти і повинна на п’ятірки вчитися. Це обов’язок кожного школяра, – сказав він, не відриваючись від газети. – Іди геть, краще матері допоможи.
Наталя допомагала. Батьки поверталися після роботи, а вдома їх чекала вечеря, напрасовані повзунки братика і надраєна до блиску підлога. У вихідні вона гуляла з Вітею, годувала, гралась, навіть доводилося його купати. Батьки йшли в кіно чи в гості. Вони втомлювалися на роботі, їм потрібен був відпочинок.
– Ти дівчинка, донька, помічниця, значить. Ось старі станемо, допомагати нам будеш. А у Віктора інше призначення. Він хлопчик, спадкоємець, чоловік. У нього попереду успіхи, кар’єра, досягнення.
Уроки Наталя робила в проміжках між клопотами чи вночі. Але школу закінчила з медаллю. Втім, цього ніхто не помітив. В інститут поступила за конкурсом. Це теж пройшло ніби само собою.
Після інституту Наталя вийшла заміж, донечка з’явилася. Оленька. Наталя звично прала, прибирала, готувала, не забуваючи про службові справи.
– Ну а що такого? Це твій обов’язок. Ти ж дружина і мати. Всі так живуть, – сказав чоловік, влаштовуючись біля нового комп’ютера.
Остання модель! Купили на Наталіну премію. Вона якось непомітно пішла в гору. Начальство її хвалило, премії виписувало і на посаді просувало. Квартиру купили кращому співробітнику. Невелика, не в центрі, зате своя.
– Ти повинна допомогти братові. Віктор не пройшов на бюджет. На платне у нас грошей немає, а у тебе є, – з порога заявила мати, приїхавши в гості.
Наталя брала кредити і допомагала. У брата попереду успіхи, досягнення і щось там ще. Це її обов’язок сестри. І платила. І на роботу після інституту допомогла влаштуватися. Не брали Вітю нікуди, а вона вже в начальники вибилася. Оля теж платно вчилася. І за навчання доньки теж платила Наталя.
Вона так втомилася віддавати всім борги, що стала худнути. Коли зрозуміла, що не від втоми втрачає вагу, було пізно. Стадія у неї не перша. На жаль.
– Доктор сказав, що є один шанс. Дорого, звичайно, але це шанс, – сказала-запитала вона за вечерею.
– Почекай, люба. Ти хочеш продати квартиру?! А якщо не вийде, тобі буде вже все одно, а я що на вулиці залишуся?
На роботі наступили не найкращі часи. Та й взагалі криза, скорочення, не до неї.
– Сестричко, я б допоміг, але всі гроші в машину вклав, – сказав Віктор, покручуючи ключі на вказівному пальці.
– Сама винна! Ти повинна була це передбачити! Хто тепер за нами буде доглядати? Ми з татом зовсім старі. Яка я ж ти егоїстка, – повчала її мати.
* * *
Наталя здригнулася. Дверний дзвінок несподівано увірвався в її думки. Жінка подивилася в дзеркало, витерла сльози і пішла відчиняти.
– Олю?! Щось трапилося? Ключі загубила?
– Збирайся, поїхали, – скомандувала донька.
– Куди?
– До лікаря. Я гроші знайшла.
– Де?
– Потім розповім.
І поїхали. І Наталя вилікувалася. Оля швидко продала все, що можна було продати, позичила у друзів і не стала оплатила навчання.
– Нічого, мам, диплом через рік отримаю. Головне, що ти тепер здорова, – сказала дівчина, забираючи мамочку з клініки.
Батько, дізнавшись про рішення Оленки, покрутив біля скроні. Бабуся хотіла було нагадати внучці, що допомагати треба Віті. Обох Оленька ввічливо відправила в далеку подорож.
“Чому Оля змогла, а я ні?” – задумалася Наталя.
– Усе! Досить, – зважилася вона.
Подала на розлучення, поділила майно і тепер живе удвох з донькою. Чоловік якось швидко спустив гроші після розлучення і нічого кращого не придумав, як повернутися до рідної домівки.
Мама і далі репетує у слухавку, що обов’язок сестри допомагати Віті. Брата скоротили на роботі. Адже він там тримався тільки через покровительство сестри.
А Наталя більше не визнає за собою ніяких обов’язків! Усе. Досить. Хіба тільки материнський обов’язок.
Але вона вже його віддала – народила і виховала чудову доньку!
Автор: Станіслава Беp.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
