fbpx
Історії з життя
Донечко, іди но сюди, – покликала мене свекруха у іншу кімнату, – Ось. – вручила дві коробки, – Це тобі, дитинко від мене на довгу пам’ять

Вийшла заміж ще 19 років тому. Молоді були, але любили одне одного до метеликів! Через кілька років я відчула що при надії. Коли ми розповіли про це свекрусі, вона була щаслива і допомагала. Через кілька місяців на світ з’явився наш синочок. Ми із чоловіком продовжували працювати і таки змогли взяти власну невелику квартиру.

Через 8 років я дізналася, що знову при надії. Ми з чоловіком пам’ятали, що свекруха дуже тепло прийняла подібну новину минулого разу, тому вирішили негайно розповісти їй. Але чомусь цього разу свекруха була не в захваті. З’явилась донька. На щастя, бабусина любов прокинулася, і та ні на крок не відходила від онуки. До речі, характер у дівчинки такий же, як і у бабусі.

Минуло ще 8 років, і я знову відчула, що стану мамою. Ми з коханим вирішили до останнього про це мовчати. Не хотілося бачити похнюплене обличчя Лариси Антонівни. Але коли мовчати вже не можна було, свекруха просто літала від щастя. Ми навіть не очікували такої реакції. Та й потім у нас з’явилась ще одна донька.

Взагалі, я зі свекрухою була дуже близька. Моєї мами не стало, ще коли я була зовсім дитиною. Після того як я вийшла заміж за її сина, свекруха у всьому мені допомагала та підтримувала. На її 65 день народження я вирішила подарувати їй хорошу духовку для дачі. Справа в тому, що вона там живе з квітня по жовтень, тому ця річ їй дуже потрібна. Зібрали ми чималу суму, придбали подарунок та поїхали до неї за місто.

Коли ми з чоловіком розгортали презент, свекруха мало не заплакала і сказала:

— Ви наче мої думки прочитали! Я вам завтра пиріжків напечу. Потрібно ж нову духовку перевірити.

Звісно, ​​прочитали! Вона вже другий рік скаржиться на те, що їй важко з дровами та грубкою возитися! Але нам не шкода грошей. Ми й самі часто у неї гостимо, а пиріжки свекруха справді смачні пече!

На дачі ми пробули кілька днів. Коли настав час повертатися додому, свекруха раптом взяла мене за руку і повела до спальні.
Вона вручила мені дві гарні коробки. Одна була дуже велика, а інша — маленька. У великій була новенька норкова шуба, а в меншій — золоті сережки. Сказати, що я мало не лягла там, нічого не сказати. Це кому?! Мені стало так ніяково, я спочатку намагалася віддати це, але вона обійняла мене і сказала:

— Дозволь мені висловити подяку за те, що в мене така гарна невістка!

Я навіть не мріяла про це! Тепер оберігатиму свекруху ще більше і завжди їй допомагатиму. Не подумайте, що стелюсь перед нею, просто я й подумати не могла, що Лариса Антонівна справді любить мене, як рідну дитину. Це так приємно, до сліз просто!

Вона ж збирала гроші на ці подарунки не один рік, я певна. Не сину придбала щось, а мені, хоч я їй фактично чужа людина. Могла б і собі щось придбати, але ні. Так роблять тільки справжні мами для своїх дітей. Дякую Богу і прошу у нього здоров’я для неї. Думала, що я сирота, але ж ні. У мене є МАМА.

Олена.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page