У шлюбі. Позаду 6 років безуспішних спроб стати батьками. У результаті у нас все ж народилася довгоочікувана донечка.
Всі ці роки з чоловіком у нас були хороші стосунки, він мене у всьому підтримував, возив на всі необхідні обстеження та процедури, допомагав з усіма домашніми справами, дбав, опікав.
Після появи дитини все різко змінилося. Арсен зовсім перестав проводити час з нами. Рано-вранці їде на роботу і пізно приїжджає.
Так, я дуже добре розумію, що зараз потрібно працювати з подвійною силою, що забезпечити нас всім необхідним, але щоб зовсім без вихідних?
Донечці вже 7 місяців, і жодного дня він з нами вдома не пробув за цей час.
Навіть у банальних розмовах став якийсь чужий. З донькою може балакає, а я тримаю її на руках, на мене навіть не подивиться і слова не скаже.
Поводиться дуже відсторонено, ображається якщо щось не так скажу, навіть через дрібниці може не розмовляти два-три дні.
Я дуже стомлююся, постійно одна з дитиною ще й працюю з дому, прибирання і їжа теж на мені, не висипляються, навіть часом поїсти не встигаю. Чекаю на нього, щоб отримати хоч крапельку допомоги, уваги, підтримки.
Днями казала йому, що мені важко, а у відповідь: а що ти хотіла? Тобі буде важко ще не один рік.
Але ж він теж мріяв про донечку. то чому це зараз лише моя турбота. Я не розумію, що мені робити далі.