– Вплинь на Настю, – просить мама. – Хай в гості приїжджає, зовсім мене забула.
– Мамо, Настя вже доросла, сама вирішує, їздити їй до тебе чи ні. Їй дзвони з таких питань, номер знаєш.
Наш з мамою діалог про Настю в черговий раз закінчився звинуваченнями: я доньку не так виховала, повагу до старших НЕ прищепила.
Я, звісно ж, так не вважаю. Тут вже, що мама сама посіяла.
У мене є молодший брат, зараз йому 48 років. У брата двоє дітей: Лізі 25 років, Кирилу 20. Моїй Насті 23 роки.
Дітей брата мама облизувала з їх народження. Кращий шматочок, зайва цукерка, кишенькові гроші, походи в цирки і зоопарки – все Лізі і Кирилу. А Настя так, мимо проходила.
Донька рвалася до бабусі всією душею. Тягнулася, постійно скиглила, що хоче до баби в гості. Там, в гостях, вона щиро раділа млинцям без начинки, без оглядки на тарілки двоюрідних брата і сестри – там млинці були з сиром, варенням чи червоною рибою. Насті? Хай і за сухі млинці подякує!
Коли Настя була маленькою, я не раз сперечалася з мамою за цей поділ – так не робиться! Або всім порівну, або взагалі нічого не давай! Я вмовляла Настю піти в парк замість поїздки до бабусі, але донька просилася до бабусі зі сльозами на очах. І я, ховаючи сльози, везла після маминого схвалення.
До 10 років донька взагалі перестала просити про поїздки до бабусі. Надалі у Насті залишилася «обов’язкова» програма: дзвінки раз в кілька тижнів і подарунки бабусі до дня народження.
Час все розставив на свої місця. Чим старша ставала Настя, тим більше вона сама все розуміла.
В юності мама не бачила Настю роками, не забуваючи обсипати тих онуків подарунками і грошима. Образи на це немає і не було: на той час я зрозуміла, що ніхто не повинен любити і балувати Настю, крім нас з чоловіком.
Ніхто не винен, що в маминому серці вистачило місця тільки онуку і внучці, нічого не залишилося для Насті.
Зараз у мами 2 дорослих внуків. Вона на пенсії, вдома нудно і самотньо.
– Ніхто не приїде, не допоможе, книгу вголос не почитає, – несподівано поскаржилася мама.
Я, знаючи про її близьке спілкування з дітьми брата, здивувалася:
– А як же Ліза з Кирилом? Не приїжджають?
Лізі і Кирилу ніколи. До обожнюваної бабусі вони готові мчати тільки з двох причин: якщо вона обіцяє дати гроші, або якщо там затівається розмова про заповіт. Якщо мамі потрібна допомога або компанія – у дітей брата відразу з’являються важливі справи, їм не до бабусі.
– На день народження не приїхали! – повідала мама про чергову неприємність. – Не подзвонили! Настька твоя забігла на 5 хвилин, подарунок принесла, навіть чаю не попила! Ти вже поговори з нею, хай частіше приїжджає.
Я вважаю, що мама сама винна: вона своїми власними руками виліпила з Лізи і Кирила споживачів. До найбільшого і найкращого шматка швидко звикаєш, починаєш вважати це нормою, і вже шматочок менший починає викликати здивування – як так?
Настя не погана. Вона просто відповідає бабусі взаємністю. Хотіла написати: що мама вклала в Настю в її дитячому віці, то і отримує у відповідь. Але це не так: у Насті вистачає такту і виховання, щоб не забувати про бабусю, і є твердість в характері, що не дозволяє моїй мамі розжалобити Настю і сісти їй на шию.
Шкода, що мама не розуміє однієї простої речі: Настя – НЕ запасний аеродром. «Про мене улюблені онуки забули, згадаю про ту внучку», – так не працює.
Пояснюю мамі, що Настине ставлення до неї родом з дитинства. Мама не вірить. Я не буду розмовляти з Настею про бабусині переживання. Колись донька прагнула компанії бабусі, зараз все навпаки. Те, що відбувається закономірно.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.