Донька мене ошелешила питанням, яке я не сподівалася ніколи почути. Я думала, що добре тримаю в таємниці свої справи, може, чоловік здогадувався, але він ніколи зі мною про це не говорив

Моя тридцятирічна донька вже п’ять років заміжня і у неї є дворічна дитина. Чоловік перебуває за кордоном вже два роки і вона прийшла до мене з таким питанням, може, й звичним, але я не знала, як їй на це відповісти:

– Мамо, Іллі вже два роки нема і я вже геть не розумію чи я йому дружина і чи він мені чоловік. до мене залицяється дуже симпатичний хлопець, нічого серйозного він мені не пропонує, але мені важко про це не думати. Що скажеш?

– Доню, що ти хочеш від мене почути?, – я справді не знала, що й казати, – Я в таких справах тобі не порадник.

І тут вона й сказала те, що я думала, ніхто й не здогадується:

– Але ж ти жила на дві сім’ї, то підкажи мені як це зробити так, щоб ніхто не здогадався.

Я вся обімліла. Я ж була певна, що ніхто не знає про ті мої короткі зустрічі.

– І не дивися на мене так, я давно про все знаю, просто та сукня коштує набагато більше, ніж ти могла на своїй роботі заробити. І прикраси твої теж були геть не біжутерією, як ти казала. батько в тому не розумівся, а от я дівчина, то я все добре знала…

Донька вернула мене спогадами в моє молоде життя. Я любила свого чоловіка, коли виходила за нього заміж, але вже так є, що любов’ю не наїсися і не вкриєшся. Ігор заробляв копійки на своїй роботі вчителя малювання, його картини ніхто не купував, а жили ми на орендованій квартирі.

Я намагалася заробити на двох, чесно, але керівництво не помічало моїх старань і завжди підвищувало когось іншого, а не мене. І одного разу, то був корпоранти чи ювілей у когось і я набралася хоробрості і підійшла до нашого начальника:

– Чому я роблю як той віл, а гарне життя отримують інші?

– А ти не роби, – спокійно відказав Василь Петрович і загадково усміхнувся.

Того вечора він підвіз мене додому і пояснив, що буде мені дарувати гарні подарунки і з часом дасть якусь кращу посаду, головне, щоб я була до нього лояльна.

Коли я вперше купила сукню, яку хотіла, то тримала просто неземне щастя. Це варте було того! Ігорю я сказала, що нам дали премію.

Далі у мене почала з’являтися дорога косметика, прикраси і одяг, дітей я теж одягала гарно, холодильник був набитий і я ще відкладала на покупку квартири. Все було просто чудесно.

Правда, Ігор перестав бути тим Ігорем, якого я любила і знала. Вже не було турботи, не було ніжних обіймів і вечірніх посиденьок, не було його теплого погляду, закоханого погляду. Я була певна, що він нічого не знає і роки жила в такій ілюзії.

А потім мені зателефонували з роботи і сказали, що його забрала швидка. Коли я розгублена стояла в коридорі, то лікар просто розвів руками.

Далі я залишилася не лише без чоловіка, але й без фінансової підтримки від Василя Петровича, адже до нас прийшла нова співробітниця, а мені не допомагала ні дорога косметика, ні гарний одяг.

І ось мене питає донька, що ж буде далі, коли вона вирішить, що шлюб – то таке, дрібничка, адже головне мати відчуття того, що ти гарна і потрібна.

– Доню, в результаті ти отримаєш дулю з маком, як я. Навіть дорогих прикрас не матимеш, а все життя працюватимеш як той віл, щоб прогодувати свою дитину. Аж так тобі хочеться уваги – то їдь до Іллі на кілька місяців, я з малою побуду.

Може, комусь вдається таке сумісництво, якщо такі є, то поділіться досвідом, бо у мене ось такий.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page