Донька моя три роки, як заміжня. Уже стала мамою двох діточок. І зараз я з впевненістю скажу, що зі сватами нам не пощастило. Ну як можна назвати їхню життєву позицію. Ми з чоловіком вирішили про все їм прямо сказати, але вони ще й незадоволені залишились.
У нас донька одна і ми все вкладаємо в неї. Тож коли після весілля постало питання де ж житимуть молоді. а свати зайняли позицію «моя хата скраю», нам довелося поміняти наше житло, щоби купити квартиру для дітей.
Ми не хотіли цього робити, бо квартира у нас була гарна, тепла, у цегляному будинку. Але що вдієш? Головне, що діти мають своє гніздечко. Відремонтували, купили меблі, А від сватів допомоги нуль.
Ще допомагаю із онуками. Моя дочка зараз у декреті сама з двома пагодками не впорається, не потягне, це неможливо просто! Тож ми з дідусем ходимо «в походи», обидва беремо участь у вихованні, щодня з малечею гуляємо довго, аби донька хоча б розчесалась.
Батьки з того боку, як завжди, вдають, що вони тут ні до чого і це не їхня справа. Я дивлюся на це і дивуюся, як взагалі бабуся з дідусем можуть бути такими байдужими.
Так було від початку. Уявіть, що ви не даєте синові жодної копійки, щоб він одружився. Дзвонила перед весіллям, сказала, дітки одружаться, давайте зустрінемося, поговоримо. А вони мені:
— А що якщо розлучаться за місяць? Зараз 70% пар у перші півроку розлучаються, статистика!
У підсумку ми з чоловіком все зробили і дали дітям квартиру, а на весілля свати приїхали ніби чужинці та принесли свої 200 доларів у конверті.
Квартира, яку ми купили їм – однокімнатна. На двох цього було більш ніж достатньо. А тепер є двоє дітей, і у них, звісно, перенаселення.
Вважаю, що зятю варто було б бути більш ініціативним. Я говорю: ну, якщо ви не в змозі заробити на розширення, чи можуть твої батьки хоч трохи допомогти, зрештою? Вони там живуть собі приспівуючи у трикімнатній квартирі, де у нашого зятя третина! І якщо вони не хочуть допомагати, то нехай віддадуть синові хоча б його частку.
Але він відмовився, батьків не просив ні про що. Говорить:
— Я не можу таке сказати своїм батькам! Це їхня єдина квартира.
Я йому:
— А я ось візьму і порушу цю тему сама, якщо хочеш, а тобі повідомлю їхню відповідь.
Зять заборонив навіть заїкатися про це. Я була вражена його позицією. Значить, своїх батьків йому соромно просити, а в чужих брати можна?
Пішла сама до батьків зятя, так вони дивляться на мене здивовано, говорять, що їхня квартира їхня справа і взагалі це не моє діло. Ага! прямо не моє, особливо коли четверо людей в одній кімнаті. То це поки діти малі, а далі як?
Моя дочка вже дзвонить мені і скаржиться, чому я втручаюся. Мовляв, свекруху не зміниш, такі люди, не допомагатимуть.
Я засмучена: свати живуть собі на радість, їздять скрізь, відпочивають, а їм ні слова не скажеш. Зять, бачте, забороняє. Який люблячий син у них! Зате тещу та тестя йому не шкода.
29,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
