Я розумію, що молодим на початку життя легше, коли вони живуть окремо і їх ніхто не чіпає та не лізе з порадами. Але останнім часом, зять мій, Руслан, чомусь думає, що він – пуп землі.
– Мамо, каже мені якось донька, – Він нічим не задоволений: зварено не так, як він хоче, прибрано не так, дитина занадто багато плаче, я придумую якісь безглузді видатки. А лиш прошу аби мені дав гроші на перукарню, бо мені самій страшно в дзеркало дивитися. А він мені каже: «Йди до моєї мами, вона тебе безкоштовно постриже».
Я розумію доньку, бо моя сваха й справді роки стриже і її мода – це рижі буклі з начосом. Звичайно, що стригти пенсіонерок за пів ціни – то одне, а молоду жінку – зовсім інше, тим більше, вона й пофарбувати волосся хоче по-модному, а не хною.
Ну, вибачте, мені вже п’ятдесят один, а я ще не готова йти до свахи в перукарню, а хочу модно виглядати.
Далі донька розказує, що чоловік постійно ставить їй в приклад свою маму.
– Мама ніколи так не говорила, мама ніколи так не робила, мама ніколи так не думала і ніколи-ніколи не скаржилася.
Я доньку послухала, а тоді кажу.
– А ти йому ось це скажи і тоді побачиш, що буде діятися далі.
Донька кілька днів не приходила до мене з онучкою, але я розуміла, що для того має бути відповідний момент, відповідний виховний момент.
І ось прибігає вона до мене з новою зачіскою і кольором, який її просто освіжає.
– Мамо! Ти сядь! Отож, лягла Ліля спати і я просто впала на ліжко і задрімала. Ти ж знаєш, що йти з нею в магазин, то випробування ще те – треба ще додатково купити ті продукти, які вона надкусила і розпакувала… Одним словом, набігалася так, що ніг не чую, потім ще гуляли, що вона таки заснула в обід і то прийшлося ще пів години загойдувати. А мене вже голова болить от і заснула…
Звичайно, що донька прокинулася перед вечерею і не встигла приготувати все, що мала, що й викликало реакцію зятя.
– Моя мама ніколи б не дозволила аби тато чекав на їжу! Все давно стояло на столі!
– Руслане, я страшенно втомилася і задрімала, – каже донька, – В мене останнім часом погане самопочуття.
– Та в тебе вічно як не одне, то друге. Я щось не пригадую аби моя мама хоч колись жалілася!
І тут моя донька й почала:
– Знаєш, коханий, мій тато ніколи не робив мамі зауваження щодо їжі. Вона могла й вчорашнє підігріти і він спокійно їв, а я тобі зауважу, що він заробляв в рази більше, ніж ти. Так, дорогий, тато заробив і на машину, і на кращу квартиру і ремонт в ній робив сам. А ти кран не можеш полагодити і викликаєш майстра. Мій тато міг нам і картоплі посмажити і суп приготувати, коли мамі було зле, а ти помиєш після себе тарілку, то думаєш, що це якийсь подвиг? Мій тато після роботи зі мною бавився. Розумієш? Після важкого дня приходив і бавився зі мною – брав на руки, підкидував, дозволяв робити йому зачіски. Ати? Коли дитина кинула твій телефон на землю – ти себе бачив збоку? Ти знаєш лише одне – забери, бо вона мені набридає, я стомився. А ти просто сидиш в офісі і абсолютно фізично не робиш!
Мій тато давав мамі всю зарплату і знав, що його нічого більше не обходить. Вона могла собі купити, що їй треба і була від того щаслива. А ти мені даєш нещасні пару соток і думаєш, що я тебе за це маю вихваляти, як не знати якого благо чинника? Я мрію вийти на роботу і мати свої гроші, щоб купувати собі все, що мені приносить радість. Я не можу з тих дитячих купити нічого, окрім підгузок і трохи їжі. То як ми будемо мірятися батьками, то ти аж ніяк не виграєш.
Отак мені розповідала дитина, а я тішилася. Звичайно, мій чоловік не був ідеальним чоловіком. Але він був точно хорошим татом, а цей зятьок ні одне, ні друге. Але, може, процес зрушиться.
Фото Ярослава Романюка.
