Як будь-яка мати, я хотіла для доньки щастя і вигідного заміжжя, і обов’язково по любові – куди ж без неї ?! У самої особисте життя не склалося – розлучилася з батьком моєї доньки, коли тій було п’ять років. Потім я вийшла ще раз заміж, народилися хлопчики – двійнята, але і з другим життя не дуже – п’є, причому запійний, то розбігаємося з ним, то сходимося, коли чоловік обіцяє виправитися. Всю душу мені вимотав! А живемо ми всі в двокімнатній квартирі, в тісноті.
Донька виросла неймовірною красунею, я знала, що вона знайде собі принца. Як на мене, то приказка: “Не родись красивою, а родись щасливою» – нісенітниця, перш за все дівчині потрібна шикарна зовнішність, тоді і щастя буде. Став за нею упадати хлопець: сам красень, та ще й з багатої сім’ї! Батько у нього якийсь вчений «кип’ячений», раніше в ВУЗі викладав, а зараз бізнесмен. Сім’я зятя вибудувала собі будинок за містом, такий як у всіх крутих: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном. Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два туалети! О як!
Сваха не надто була рада тому, що її син вибрав мою доньку: мовляв, немає вищої освіти, провчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них. Як вона сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Які ще у неї плюси?». До речі, їх багато – вона добра і скромна. Це теж переваги, які хоч і не видно очима, але відчуваються. Загалом, зять наполіг, молоді подали заяви, і ми відгуляли весілля. З мого боку я подарувала молодим тільки двісті доларів, у мене більше не було, а так ніде правди діти – свати вклалися в ресторан і другий день зробили у себе в будинку.
Ось тоді, на другий день весілля я і подивилася цей будинок: перший поверх – величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, яка суміжна з батьківської спальнею. Другий поверх – це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса. Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих! Але помилялася: все з’ясувалося на третій день весілля, в неділю, коли зібралося вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим тут місця немає! Татко вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина на свій кабінет! Уявляєте – вигнати дітей заради кабінету!
Я сиджу, слова вимовити не можу! Кажу: «І куди ж тепер діти підуть? У мене взагалі плачевний стан: двокімнатна квартира з двійнятами!». Про чоловіка я навіть не казала, його на весіллі не було – знову в своєму репертуарі, і я вже не знаю, чи зійдуся з ним. Але і все одно – двушка занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів місця неміряно! Але сват бахнув кулаком по столу і сказав: «Я від батьків пішов у 18 років, сам навчався, сам працював, сам всього досяг! І син – якщо одружився, то нехай всі труднощі пізнає, з нуля почне! І другого на вільні хліби відпущу, коли одружується!». І свати щось там закудкудакав, мовляв – правильно, не можна, щоб в будинку дві господині були!
Ага, повірила я їм! Та свої метри вони в домі пошкодували, ось і все! Дивлюся на молодих – обоє мовчать, в підлогу втупилися. Кажу сватам: «Та як вам не соромно, ви ж не бідуєте! У дітей зараз нічого немає, нехай вони на ноги стануть, у вас поживуть, а намітиться хоча б частина на квартиру, нехай йдуть, допоможемо їм усі!». Донька на мене сичить – мовляв, мовчи! А я не захотіла мовчати, почалася перепалка. Сваха розізлилася, пішла з тераси в свою кімнату, а сват доказував мені щось там про самостійність і дорослих людей. У підсумку, донька викликала мені таксі і я поїхала.
Як і передбачалося – протягом тижня молоді зібрали речі і орендували собі квартиру. Свати нічим їм не допомагають: зять працює, і дочка кашовар в їдальні, платять рахунки, оренду і хочуть ось кредит на машину брати. Важко їм, і допомогти я не можу молодим. Як адекватно ставитися до цих багатіїв, ніякого бажання немає з ними спілкуватися! Не таким я уявляла життя своєї доньки. Зять хороший, це так, але сам став зараз жебракувати, і дочка з ним поруч. Ну хіба можна бути людям настільки жадібними при таких грошищах? Просто слів не доберу!
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
