fbpx

– Донька не моя, – так почав свою промову відповідач, в одному із судових засідань.

Настільки часом сліпі бувають чоловіки, коли вони “втрачають голову” і не помічають очевидного.

Жили в одному невеликому містечку троє, дві дівчини Оля та Леся і хлопець Віталій, навчалися в одній школі та в одному класі. Ну можна сказати, як у романах, він її любив, а вона ні, а от інша, життя без нього не мислила.

І ось відгримів випускний бал, всі роз’їхалися вчитися, Віталій вступив в університет, Леся, яку любив, поїхала в інше місто, а Оля залишилася у їхньому рідному місті.

Жили вони кожен своїм життям, хто навчався, хто працював. Але на зустрічі випускників всі знову зустрілися в школі, і почуття Віталія, як виявилося, не охолонули, а лише зміцніли.

Тільки от кохана його Леся була при надії, а батько дитини відмовився пов’язати з нею життя. Наш закоханий і окрилений Віталій, запропонував їй руку і серце, на що отримав ствердну відповідь. Відгуляли весілля, народився син, все чудово. Живуть рік, два, три.

А якось одного разу, прийшовши додому з роботи, наш герой і застав вдома свою дружину, сина та незнайомого чоловіка.

Виявляється, це батько дитини, він одумався, покаявся, досі кохає Лесю, і має намір одружитися. А Леська, виявляється всі роки терпіла і мучилася з нелюбом, і мріяла про батька своєї дитини.

Можна сказати, як у книжках. Але в житті, я переконалася, набагато все цікавіше.

Отже, сім’я розбита, серце розбите…

Як жити далі? І знайшлися порадники, підказали Віталію, що клин клином вибивають. Нагадали чоловікові, що сохла за ним інша однокласниця.

Чого ж не згадати? Тим більше, привід є, до батьків поїхав у відпустку. Подзвонив, зустрілися, прогулялися, раз, два, місяць відпустки добіг кінця. Зібрався наш Віталік і помчав назад на роботу.

А через деякий час отримав звістку, що відпустка його минула плідно, термін немаленький, настав час і узаконити щастя!

Але ж ні! Сказав наш Віталій! Не може такого бути! У шлюбі з дружиною законною не вдалося мати спільних діточок, проходили обстеження, яке показало, що у дружини все гаразд, а ось у чоловіка не зовсім. Не зовсім звичайно погано, але ймовірність низька.

Тому Віталій стійко і мужньо переніс новину, що всі жінки “однакові” і хочуть ним скористатися. Не бувати тому й крапка!!

Ну і на світ з’явилася гарна дівчинка, мама записала її на своє ім’я, але не відмовилася від думки встановити батьківство і стягнути аліменти.

Отже, позов отримано, всі сторони викликано. І в день судового засідання відповідач гордо заявляє, що донька не моя, а всі жінки однакові

Ну навіщо такі справи довго розмусолювати? Призначено експертизу. Усі з’явилися у означений день і годину, відібрано зразки, тато й не глянув на дитину, поїхав на роботу далі. Через два тижні приходить висновок експертизи, ймовірність батьківства 99.99999999 відсотків.

Ну ми взагалі не здивовані, всякого надивилися. Я, як секретар в суді, ще й не таке бачила.

А от тато молодий плакав! Від недалекості своєї і гордості, і радості звичайно.

Так як містечко наше невелике, всі про всіх і все знають, спільні знайомі та друзі.

Знаю, що вибачила  Віталіка, заради доньки, Ольга, прийняла до своєї родини. І через кілька років вони вже тішилися ще й синочком. Живуть в мирі та злагоді. А як все починалося.

You cannot copy content of this page