Донька он прийшла, «подаруночок» принесла. І що тепер робити? Я ж її не так виховувала і тепер лиш впевнююся в тому, що правильно все робила. Але чому такий результат я отримую за всі мої старання?

В моїй молодості я дуже попеклася з одним хлопцем. Думала, що у нас кохання на все життя, а він просто перед друзями хвалився. Дуже довго нічого не розкривалося, доки він не почав зустрічатися з іншою дівчиною і тоді вже всі його друзі прийшли мені переказувати наші стосунки.

Прийшлося мені виїхати з села і більше я туди ні ногою за всі свої п’ятдесят років. Заміж вийшла і лиш на моїх плечах ця родина тримається, бо я всім маю годити і змовчувати.

Чоловікові я дуже вдячна, що він мене таку полюбив, тому й закриваю очі, якщо чую від нього якісь парфуми чи він затримується.

Коли у нас першим син з’явився, то я зітхнула з полегкістю. Але вже як донька, то я вирішила, що маю тримати її від усіх подалі.

Я водила її в школу і на гуртки, наголошувала, що виросте і тоді може будувати стосунки, а то в такому віці собі можна всього на придумувати, а як потім далі жити?

Коли я дізналася, що їй подобається хлопчик з її класу, то я їй провела таку лекцію про стосунки, що вона зробила правильні висновки і відтоді на хлопців навіть не дивилася.

Без проблем вступила в інститут, але я підбирала той, який біля нас, щоб дитина не ходила ні на які гульки, щоб була вдома о дев’ятій. Подруг, які хотіли гуляти я швидко відвадила і вона практично мала за подругу лише мене.

Всі не могли натішитися, яка у мене спокійна і чемна дитина, а я ж не казала скільки мені зусиль доведися прикласти аби все так було.

Вже пішла Віра на роботу і стала я спокійніша, бо подумала, що в двадцять п’ять років вже має прийти розуміння того, якими мають бути стосунки і підбирати людину під свій характер.

Коли її перевели в інше місто по роботі, я дуже хвилювалася і телефонувала їй часто, але донька мене запевнила, що у неї все добре. Вона мені телефонувала, я їй – все контролювала. Де ж я знала?

Де ж я могла подумати, що їй в голову прийде схитрувати, приховати від мене ті стосунки?

Три роки вона зустрічалася з Леонідом, навіть не здогадуючись, що він вже десять років як має дружину! Вона думала, що він от-от зробить їй пропозицію, а тоді вже була певна, бо зрозуміла, що чекає дитину.

– Яка дитина? Я взагалі не хочу бути батьком! Що скаже моя дружина?

Віра була вражена, вона не могла повірити, що це правда.

– Ти всі ці роки мені крутив голови?

– Я люблю тебе, Віро, мені з тобою добре і це такий собі гостьовий шлюб, багато пар так живуть, ти ж сучасна дівчина, а не якась там «синя панчоха»?

Але Віра не хотіла бути ніким в його житті, а хотіла родину.

Тоді Леонід почав говорити, що вона має все виправити і коли буде дуже слухняною дівчинкою, то він подумає над тим, щоб розійтися і зійтися з нею.

Донька приїхала до мене вже добряче «при надії», а я лиш руками сплеснула.

– Я ж тебе не так виховувала! Я ж тобі все про них розказала! Чим ти думала? Ти забула наші розмови? Які я приклади наводила?

Я не могла себе стримати. Зараз вона сидить в своїй кімнаті, а я місця собі не знаходжу – що подумають люди? Як відреагує чоловік? Він же знає мою історію і скаже, що донька пішла таким шляхом, бо я її мати!

Але я ж все робила правильно і не розумію, чому отримую отакий результат? Може, ви підкажете?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page