Софійка – наша єдина з Максимом донька і він практично її не бачив, бо був по заробітках, але ніколи нам цим не докоряв. Я мудро розпоряджалася тими грошима, що він нам висилав, бо ми й квартиру нову купили і машину, донька наша поступила вчитися. Все він оплачував, а яке вже весілля ми справили Софійці! Не пошкодували грошей.
Хоч, по-правді, то я наполягла аби весілля було саме таке, як хотіла Софійка.
– Ти здійсниш останню дитячу мрію, хіба на це шкода грошей?
Максим погодився і дав на все. Жили собі молодята окремо, бо в Богдана була своя квартира.
І ось тут, скажу вам, нам трохи з Максимом і світ розвиднився, бо почали ми на себе витрачати гроші. Поїхали з ним в Трускавець на два тижні, потім почали собі дозволяти й в місті погуляти, на каву піти, на концерти до наших улюблених співаків.
Донька казала, що у них все добре, але якось прийшла до нас по гроші. Максим насторожився:
– А чоловік твій не заробляє?
– Тату, скільки тієї зарплати. А я хочу собі купити гарну сукню, хочу його потішити…
– А ти чому на роботу не йдеш?, – спитав її чоловік.
– Тату, та скільки там тієї зарплати, я не хочу за копійки працювати, я хочу відкрити або свою справу, або піти на нормальну роботу…
– Ніяких грошей, – тоді вперше відмовив їй Максим, – вже доросла і сама заробляй.
Але я дала їй гроші, сказала, щоб татові нічого не говорила, як я можу дитині відмовити? Я буду на каву ходити, а моя донька людської сукенки не буде мати?
А потім Софійка сказала, що при надії і я вже відкрито давала їй гроші.
– Їй потрібно добре харчуватися, – відказувала на заперечення чоловіка, – Ти хочеш аби дитя було здоровеньке, то мовчи!
Самі знаєте, як буває, що далі вилізло, що треба робити дитячу, все купити в дитячу, купити коляску, одяг, підгузки. Та ці всі милі дрібнички від музики над ліжечком до горщика з музикою – то все коштує грошей, а де молоді мають заробити?
– Максиме, де молоді зароблять? Їдь на кілька років на роботу, бо дитині всього буде треба, а то твій перший онук! Хто його забезпечить, як не рідний дідусь? Це добре, що зараз йому ще нічого не треба, окрім мами, а там піде садок, гуртки всілякі розвиваючі, репетитори, поступлення? Та думай трохи про родину, бо ти геть розслабився.
Він поїхав, пересилав гроші, все як має бути. Я тішилася тому, як росте Макарчик, як діти наші живуть, в любові та достатку і так мені на душі було спокійно та радісно.
Приїхав Максим і пішли ми до молодих в гості, Макарчик такий потішний, дитині півтора роки ми його до горшка привчаємо, просимо, заохочуємо, а він з музикою, знаєте. І от дивиться на те кольорове мигання Максим і бачу, що йому якось мало не зле.
– З тобою все добре?, – питаю його.
– Так, я би пішов додому, – відказав і на половині гостини пішов додому.
Я одразу зрозуміла, що йдуть переміни, коли не побачила грошей у звичному місці.
– А де гроші?
– Я поставив їх в банк, будемо жити на зарплату.
– Яку?
– Твою і мою, – відказав він.
Я подумала, що він жартує, бо що там моєї зарплати? Так, ходжу аби не сидіти вдома. Але то лиш почалися наші негаразди, бо не стало чоловіка Софійки.
Тяжко ми те все переживали і свати допомагали, а потім я бачу, що нашої зарплати не вистачає аби доньці забезпечити гідне життя.
– Максиме, нам дитину і онука ростити, де гроші?
– Нема і я не дам їй більше ні копійки.
– Та як? Та ти совість маєш в такий час дитину лишити?
– Вона вже доросла жінка і хай на свою дитину сама заробляє.
І додав те, від чого я мало не впала:
– Я буду з онуком сидіти і то з радістю, а вона хай йде і гроші заробляє.
Як таке язик повернувся сказати? Що він заробить, а що вона? Як нам з донькою переконати чоловіка, що він не правий і має нас забезпечувати?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
