Донька моя, Світланка, вчора приходила на гостину. Зайшла з гордо піднятою головою, рішуча така уся. Сказала, що на розлучення вирішила подавати документи.
Причину розлучення словами не передати. Це не зрада, не якісь конкретні розбіжності, ні втрата роботи, чи матеріальна стабільність. Ні, що ви! Просто, як вона мені розповіла, в якийсь момент вона зрозуміла – все це сімейне життя, усі роки що вона прожила зі свої Тарасом, зовсім не те, що їй потрібно насправді.
— Артем з Лізою уже дорослі. Артем в інституті у Польщі навчається, Лізка там уже давно мешкає. І ось немає жодного, ні найменшого приводу для того, щоб продовжувати жити з людиною, яка мені зовсім нецікава. Останнім часом, – каже дивлячись кудись у бік, – Я все частіше задумуюсь над тим, що життя одне і проживаю я його так, ніби буде ще одне в якому я все зроблю правильно і неодмінно буду щаслива.
Звичайно, я розсміялась з її слів. Ну а як? Не думала ж я що то серйозно. Яке розлучення коли тобі сорок п’ять і вже вважай усе життя разом прожили. Та й тарас у неї хороший. Ну, не без гріха, усі ми люди, але до мого чоловіка, царство йому Небесне, йому далеко.
Кажу донці, що усі так живуть. Нема любові, є вдячність за дітей, за прожиті роки. та й старість на порозі, у купці все легше. Про батька її згадала, про те, як не легко мені було, але ж родину я не руйнувала бо “відчувала”, що живу не так. У кожного своя доля, життя своє. У неї от таке, чого ще треба? Сивій собі спокійно, та онуків чекай.
Але Світлана затялась, сказала, що не за порадою прийшла а поставити мене перед фактом – вона розлучається.
Ну? От як з нею говорити? Уже ж не дитя, а розум де? Як їй довести, що то не іграшки, і що інші про таке лиш мріють. Все життя разом прожили, дім он який, дітки які хороші, а вона своє – розлучення і край.
От що робити, як вплинути а?
05,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
