fbpx
Історії з життя
Донька знову скинула мій дзвінок, втім я й не дуже сподівалась на те, що ми поговоримо. Дуже вже вона ображена на мене, адже я вирішила, що з мене досить. 50 років жила зі своїм чоловіком, а ось це вирішила розлучитись

Донька знову скинула мій дзвінок, втім я й не дуже сподівалась на те, що ми поговоримо. Дуже вже вона ображена на мене, адже я вирішила, що з мене досить. 50 років жила зі своїм чоловіком, а ось це вирішила розлучитись.

Я вийшла заміж коли мені було 18. Петро був значно старшим і вже вдівцем. Не скажу, що я його дуже вже кохала, але мої батьки дуже зраділи коли він сватів прислав, адже він голова колгоспу. Звісно ж я погодилась.

Різниця у віці і в соціальному статусі у нашому шлюбі відчувалась одразу. Навіть поява дітей нічим не допомогла – навпаки. Зневажливе “це ж мама” я чула спочатку від чоловіка, а потім і від дітей. Я кілька разів хотіла розлучитись, але чоловік і батьки одразу обмалювали такі перспективи, що я й не наважувалась.

Чоловік мав жорсткий характер. У нього повинно було бути все ідеально, скрізь і завжди. Жили ми у достатку, завдяки його посаді ми спілкувались тільки з верхівкою області, але щастя мені це не приносило.

Усі застілля, або зустрічі з колегами для мого чоловіка ставали приводом аби розповісти, яка я не така. Я ж слухала і посміхалась, ловлячи на собі жалісливі погляди. Мовити нічого не могла, а якщо хтось намагався за мене заступитись, починалась ціла полеміка центром якої була я.

Нині мій чоловік уже вісімдесятирічний буркотливий і вічно невдоволений дідусь. Кожен мій крок, кожен рух не такий. Я не так ходжу, готую, прибираю, дихаю.

Одного дня я прокинулась і навіть не вирішуючи нічого пішла у дім своїх батьків. Старенька хатина стояла замкненою останні 20 років, але я підтримувала там лад. Натопила у грубці і сиджу слухаю тишу. Заспівала, так голосно, а у відповідь тиша. Сміялась плакала, танцювала і ніхто, ніхто не сказав, що щось не так.

Можете сміятись, але я подала на розлучення. Донька із сином біля скроні пальцем крутять, їм не сила зрозуміти – чому, навіщо? Татові ж 80. Яке розлучення, запитують?

Намагалась пояснити, а їм і не втямки. Ну правда 50 років терпіла якось, а тут раптом уже не можу?

Не балакають зі мною.

А я співаю, танцюю під музику що лине зі старого патифону. Топлю грубку, готую їсти і живу. Нарешті живу на повну.

А розлучення? Так не хочу я з ним нічого спільного мати, ні прізвища, ні штампу у паспорті.

Хіба то не моє право?

08,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page