У мене двадцятирічна дочка, яку я виховала сама (чоловік пішов до іншої, коли їй було вісім років).
Навчання для неї завжди було на першому плані, я навіть часом переживала, що в неї ніколи немає хлопця всі якісь друзі-приятелі. А нещодавно помітила, що її додому підвозить якийсь чоловік на дорогій іномарці.
Спочатку я не хотіла нічого випитувати, тільки тихо раділа. А нещодавно, перед її днем народження запитала, чи запросить вона свого залицяльника.
І що ви думаєте, виявляється, він одружений, є маленька дитина, і ні про яке майбутнє весілля не йдеться. Я була вражена, це якщо казати м’яко – я ж її зовсім не так виховувала, намагалася прищепити правильні цінності.
Та й на прикладі батька, який покинув нас заради іншої жінки, хіба не вагома причина не лізти в чужу родину. Але донька твердить, що у них справжнє кохання, а те, що він одружений – це помилка молодості, яку можна виправити.
Усі мої спроби поговорити закінчуються повним непорозумінням. Я від її слів просто дар мови втратила – коли ж моя ніжна добра дівчинка встигла перетворитися на бездушну жінку?
Невже я не додивилася, вчасно не пояснила, що на чужій біді щастя не збудуєш? У мене навіть були думки поговорити з її хлопцем, боюся тільки, щоб не зробити ще гірше.
Що мені тепер робити? Як уберегти доню від помилки та не зіпсувати стосунки з нею?
Світлана, 49 років.
