Взагалі я заміжня вже більше 20-ти років і це мій єдиний шлюб. Але ось подавати заяву до РАЦСу мені довелося двічі.
Перший раз це сталося в молодості.
Мені було тоді 24 роки, я нещодавно закінчила інститут і прийшла працювати молодим фахівцем на завод.
Буквально в перший місяць познайомилася з чоловіком. Він працював інженером в і був старшим від мене майже на 10 років. Якось швидко у нас зав’язалися з ним стосунки. Щодня разом обідали, після роботи гуляли. І поступово Єгор (назву його так) почав до мене залицятись. Чесно кажучи, все було красиво і романтично. Позначався, напевно, досвід.
Непомітно для з себе дуже до нього звикла. Вранці встаю – думки про нього, працювати не можу нормально, чекаю обіду, щоб з ним зустрітися. Ось зараз, навіть через багато років, не можу собі пояснити, чому так нестримно в нього закохалася. Звичайнісінький тобі чоловік. Симпатичний, не дивлячись на лисинку, добрий, але звичайний. А тоді, здавалося, без нього життя у мене не буде.
Масло у вогонь мого кохання підлила колега по роботі. Сказала, що Єгором цікавиться одна жінка з їх відділу і дуже хоче мати собі його за чоловіка.
Загалом я вирішила «кувати залізо» і запропонувала йому з’їхатися. На мій подив Єгор був зовсім не проти. Більш того, він зізнався мені в коханні і сказав, що я та жінка, заради якої він готовий розлучитися з холостяцьким життям.
І я переїхала до нього. Жили добре, мені здавалося прямо дві половини зійшлися. Не напружували один одного, навпаки я б сказала доповнювали. Я вже уявляла наших дітей, як ми їх назвемо, в якому напрямку будемо розвивати. Мені чомусь дуже хотілося, щоб в сім’ї з’явилися музиканти.
Через деякий час Єгор сам запропонував познайомитися з моїми батьками, щоб офіційно попросити моєї руки. Ми з’їздили до них в гості, а через тиждень подали заяву в РАЦС.
Що ж стосується батьків Єгора, то батька свого він ніколи не бачив, а мати тоді вже досить літня жінка, жила в маленькому і досить віддаленому селі і збиралася сама приїхати до нас на деякий час (принаймні я так думала).
Скажу відверто, чекала її приїзду. Хотілося познайомитися, подружитися, до батьків своїх звозити, ну, щоб у Єгора, нарешті, з’явилася велика сім’я.
На жаль, чи на щастя, але далі все пішло зовсім не за моїм сценарієм.
Свекруха, звичайно, приїхала, але, як з’ясувалося не на деякий, а назавжди. Вона замкнула свою сільську хату і тепер збиралася доживати, на той момент їй вже було 72, з нами в крихітній двокімнатній квартирі.
Причому почувалась вона відмінно і бігала щоранку. Вона прекрасно справлялася з побутовими справами і виглядала років на 5 молодше свого віку.
Зізнаюся, для мене це стало неприємною несподіванкою. Я не хотіла жити своєю сім’єю під одним дахом навіть з власними батьками, не те що зі свекрухою. Тим більше, в перші ж дні нашого знайомства і спілкування, я зрозуміла, – дама непроста.
Я ще тоді дивувалася, як син у неї вийшов іншим. Адже мама у нього була досить жорсткою і як я зрозуміла була жаднюгою.
Поговорила з Єгором, пояснила свою позицію, попросила обговорити її з матір’ю. А вже наступного дня у нас відбулася розмова з майбутньою свекрухою. Як зараз пам’ятаю цей день. Неділя, ми з Єгором відсипаємося в своїй маленькій кімнаті, велику зайняла вона.
Безцеремонно відчиняються двері і я крізь сон чую залізний голос свекрухи:
— Підіймайтесь, вже 8 година, я приготувала млинців, чекаю на сніданок.
Звичайно, ми не встали і продовжили спати, але через 10 хвилин нас знову наполегливо почали кликати до столу.
Неохоче піднялися і понесли себе на кухню. І тут свекруха з півоберта почала моралізувати, причому лиш мене.
Мовляв, я не маю ніякого права просити у її сина про те, щоб вона кудись з’їжджала. Розповіла, як сама ростила сина, як важко працювала, аби отримати ось цю квартиру і вивчити сина.
Але тільки одна її фраза змусила мене миттєво прийняти рішення. Вона сказала:
— Хочеш сім’ю з моїм сином, будь добра прийняти і мене.
І тут мене наче викинуло в іншу реальність. Або як ще кажуть, пелена з очей впала. Я зрозуміла, що ці люди ну ніяк не можуть стати моїми рідними. Ми різні, дуже-дуже різні.
У моїй родині прийнято поважати бажання інших людей, прислухатися до їхньої думки, не ставити умов. Мене взагалі ростили вільною людиною, ні батько, ні мати голосу ніколи не підвищили. А тут сидить чужа тітонька і волає на мене лиш за те, що я хочу жити своєю сім’єю. А майбутній чоловік мовчить в ганчірку і очі ховає.
А чому вона раніше не приїжджала до синочка? Дружина в будинку сина з’явилася, можна їхати, невістка обслужить. Так виходить?
Як представила своє майбутнє життя з ними, аж пересмикнуло. У той же день зібрала речі і поїхала до подруги пожити кілька тижнів, поки квартиру не знайду.
Єгор благав не йти, обіцяв ще раз з мамою поговорити. А чому в перший раз не поговорив нормально? Значить, не можеш цю проблему вирішити. Навіщо мені чоловік, який у віці добре за тридцять не здатний залагодити важливе для сім’ї питання.
Загалом, весілля ми скасували і тихо мирно розійшлися. А через два роки я познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком, якого дуже люблю. І сто разів вже сказала спасибі тій жінці, за те, що вона проявила себе до весілля і появи дітей. Як то кажуть, вийшла я з цієї ситуації цілою і неушкодженою.
І до речі, мій син музикант – вчиться в консерваторії по класу віолончелі.
Наскільки мені відомо, Єгор одружився через кілька років, але швидко розлучився. І щось мені підказує – свекруха явно зіграла в цьому свою роль. Можливо, врахувала помилки і приїхала права качати вже після весілля.
До чого це я згадала історію двадцятирічної давності? Та до того, що не тільки чоловікам потрібно дивитися на матір майбутньої дружини, але і до оглядин свекрухи слід дуже уважно поставитися. Принаймні цього я свою доньку вчу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.