Доньці моєї свекрухи 12 років. Так склалися обставини, що вона останнім часом живе з нами, і ми займаємося її вихованням. І все б нічого, але свекри вважаються цілком благополучною родиною. Вони не мають згубних звичок. Просто, для моєї свекрухи особисте щастя на першому місці. І в цьому її щасті для доньки місця не знайшлось.

Мій чоловік, старший за свою сестру на 16 років. З батьком чоловіка свекруха розійшлася практично одразу. Родичі їй усіляко допомагали піднімати дітей на ноги. Та й чоловік мій осторонь не стояв, коли став уже цілком дорослим та самостійним домомагав мамі з сестрою, як міг.

Коли сестрі чоловіка виповнилося 8 років, свекруха зійшлася зі своїм новим теперішнім чоловіком. Навіть до весілля справа дійшла. Ми тоді з чоловіком щойно почали зустрічатися. Вітчим нормально ставився до дитини, але свекруха врапт вирішила, що нове сімейне життя повинне початись з чистого аркуша.

Одного дня вона подзвонила у двері і попросила мого чоловіка поговорити на одинці. Я ніколи, ні до, ні після не чула, аби мій чоловік аж так волав. Його мама вискочила з кімнати, а він сказав мені терміново їхати з ним. Ми забрали його сестру до нас.

Відтоді минуло пів року. “Щастя” свекрухи одного дня зібрало речі і пішло собі у невідомому напрямку. Нині вона одна у квартирі і все частіше говорить про те, що їй сумно і просить доньку повернутись. Звісно, чоловік сестрі навіть думати про таке не дозволяє.

Учора свекруха прийшла до мене, коли вдома нікого не було. Вона плакала і просила аби я поговорила з чоловіком і переконала його не бути таким уже категоричним. Говорить, що вона усвідомила свою помилку і більше ніколи не повторить її.

Уже й сама не знаю, як краще. Втрутитись і почати переконувати чоловіка, чи хай самі уже розбираються?

10,12,2022

Головна картинка ілюстративна pexels.