Що вона знайшла в Миколі? Люди, ви сліпі? Вона як його побачила, то зрозуміла, що все своє дев’ятнадцятирічне життя його шукала: на гітарі грає, гарний, поводиться чудово і всі їй заздрять!
– От тато прийде, то я йому все розповім!
– Добре. Головне, що я йому скажу!
Тато з ними не живе. Має приїхати на наступний місяць і Наталка готується до розмови. Тато її любить набагато більше за маму. Якби мама не була така недалека, то тато з ними б жив, але їй все мало і мало. От тепер вона сама, ще й вона, Наталка, через неї без батька.
– Ти мала ще, – починає своє мама.
– А ви не застарі? Що ви в цьому розумієте? У вас був шанс з татом і що? Спаскудили і своє життя і моє!
– Замовкни!, – виходить з себе мама.
Наталка йде до Колі, а мати лишається одна. Знову одна. Яка ж мила була Наталочка дитиною, весь світ в ній був, а от підросла і думає, що все розуміє.. Такого тата позбавила її. Аж смішно.
Василь був красенем, а вона, Олена, теж нічого. Закрутилося, завертілося і вже вони одружені і при надії. Чого ще хотіти? Вона була засліплена щастям і не помічала, що Василь з роботи запізнювався, що зранку його важка голова від випитого, а не перевтоми, що зарплату так часто затримують, що ледве вистачає її.
Через довгих шість років до неї дійшло, що Василь нудиться з ними, вони не його сім’я, вони його тягар. Але вже на той момент, вона була знищена як особистість, як людина і жінка. Добре, що дочка не пам’ятає всіх тих сварок і дорікань. Оленка довго забувала чоловіка, але чітко зрозуміла, що якби не нагадування оточуючих, то вона б про нього й не згадувала. Звичайно, боліло за Наталочку, коли вона питала за тата, але вона ніколи на нього не наговорювала, бо тато мав бути супер-героєм для кожної дитини, навіть, тої, яку він не любить і не згадує. Скільки вона малюнків татові малювала, як зберігала зошити з «Молодець» аби тато пишався, само собою й щоденники, табелі. Вона була такою хорошою дівчинкою.
– Що ти починаєш, Олено, вона ще молода. Ще кине його, а ти мені вже який місяць тим голову забиваєш, – нудився, навіть, в телефонній розмові Василь.
– Вона дівчинка і може так легко не минутися, як тобі!
– О, не можеш не згадати! – кинув слухавку Василь.
Ніякої підтримки. Вона вже всю літературу з інтернету перечитала про типову поведінку дівчаток без батька.
Зовсім, як з її Наталею. Пишуть, що треба довіряти дитині. Як довіряти? Аж тиск підскочив. Вона нічого не зможе змінити. Нічого. Така безпорадність, як коли вона лежала в стаціонарі і треба було робити уколи.
Наталочка шукала в ній захисту. Тож було для її блага, але доня тоді не розуміла, як і зараз.
– Ти нас познайомиш?, – спитала через якийсь час.
– Аби ти мене осоромила перед ним? – Наталя все ще була зла.
– Ні, просто хочу познайомитися, мені цікаво з ким ти проводиш час.
– Добре, якщо обіцяєш без цих всіх своїх заморочок.
– Постараюся.
Може, й, справді, хороший хлопець? Чи таким колись буде? Вона ж не захистить її від помилок, хоч якби не хотіла. Але й мовчки спостерігати не буде!
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
