fbpx
Історії з життя
— Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Те, що ти з нею усе життя прожила, ще нічого не означає, заповіту немає, я по закону власниця тепер. Ми з сім’єю речі пакуємо уже, але знай – якщо вирішиш залишитись, ми не будемо проти. Можеш жити в кімнаті з сестрою

Свою маму в дитинстві я майже не пам’ятаю, мене виховувала бабуся. Мама мене на світ привела від «нещасної любові»: бігала за якимось заїжджим красенем, якому було все одно – де і з ким, аби весело. Вона його любила, бігала слідом, а він і не проти був. Звістка про те, що те, що він скоро стане батьком його геть не порадувала і він просто втік. Причому взагалі, з кінцями, я навіть не уявляю який він, навіть фото немає. Прилетів, ощасливив і немає. Та й грець з ним!

А ось для мами цей факт став просто кінцем світу. Ні, не те, що я на світ з’явилась, а те, що її красень залишив. Зі мною негараздів не було: бабуся жила самотньо, дідусь був уже на небесах, ось на неї і можна дитину залишити. Мама дізналася, що її коханий поїхав кудись під столицю, інтернету тоді на початку 90-х не було, вона поїхала на удачу – розшукати його. Бабуся була проти, але що вона могла зробити, коли вранці на ліжку, замість мами лежала записка з проханням зрозуміти і простити. А мені ще й року не виповнилося! Вона поїхала, надовго, майже на все життя. Зрідка – дзвінки по телефону і короткі зустрічі. Свого красеня вона так і не знайшла.

Не знаю, чому у бабусі вистачило духу на якийсь час пробачити свою недолугу доньку, але мама все ж приїжджала. Пам’ятаю, мені було 6 років і ляльку «Барбі». Пам’ятаю тоді як голосно з’ясовували стосунки мама з бабусею на кухні. А потім мій перший клас: мене веде бабуся в школу, а у всіх дітей є батьки. Мені дуже хотілося, щоб мама приїхала і побачила, який у мене гарний бант на голові. Але дива не сталося! Другий раз вона приїхала на мій ювілей в 10 років. Вона розповідала, що живе разом з якимось чоловіком, але взяти мене не може – живуть в орендованій кімнаті. Чесно кажучи, на той час мене вже «відпустило»я і не збиралася їхати адже бабуся була усім моїм світом.

А потім мама приїхала на мої 16 років, причому вже при надії. Привезла мені золоті сережки, і про щось довго говорила з бабусею в кімнаті. Після цієї розмови бабуся на неї волала:

— Геть! Забирайся геть! Щоб я цього більше не чула!

Мама поїхала, а я все бабусю випитувала, про що була розмова, але вона мовчала. Це тільки зараз я дізналася, що мама вмовляла бабусю продати квартиру, поміняти двокімнатну на однокімнатну або хоча б продати дідову дачу. Їй дуже потрібні були гроші – мовляв, друга дочка скоро на світ з’явиться, вона така ж внучка. Але бабуся її виставила за двері. Це потім мені матір розповіла про це.

Після цього мама практично зникла, навіть не дзвонила. Вже з’явився інтернет, я її знайшла на одному з соціальних сайтів. Але вона до мене якось холодно поставилася, прийняла в друзі, але нічого мені особливого не писала. Я просто по фото стежила за її життям: ось вона, її співмешканець, маленька дитина, маленька кімната, відпочинок на річці, корпоратив на роботі та інше.

Я закінчила музичний коледж, стала зустрічатися з хлопцем, але коли мені було 22 роки, моя бабуся занедужала. Там все зразу на неї одну. Сім років ми боролись, навіть довелося дачу продати – так дорого коштувало хоч трохи поліпшити стан бабусі. Я навіть зі своїм хлопцем розлучилася – він не розумів: чому стільки галасу заради старої жінки ?! Але в середині зими бабусі не стало. Мама навіть у останню путь бабусю привести не приїхала!

Зате вона прилетіла на 40 днів. Робила пригнічене обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи:

— Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не жене. Будеш жити в кімнаті зі своєю сестрою. Ви з бабусею самі винні – необдумано продали дачу, а так би ми розмінялися з доплатою!

Оце так! Необдумано! Так ми цими грошима бабусі роки життя продовжили! І не можу я з ними жити – вони мені чужі: і вона, і цей її співмешканець, за якого вона навіть заміж не вийшла, і сестра-підліток! А вони вже речі почали пакувати.

Я розгублена. Бабуся дійсно не написала заповіту, не до цього було, але ж я вважала, що успадкую цю квартиру, тим більше ми прописані в ній тільки вдвох були. Знаючі люди мені говорять: відстоюй себе в судах до останнього! Я буду! Правда там вся наша рідня, напевно, буде на боці мами – з нею всі дружать, а бабусю мою чомусь не дуже любили, вважали, що це вона вигнала маму з дому А я ще й заміж хочу вийти, свою сім’ю завести, своїх дітей! Ну чому я повинна жити в кімнаті з сестрою як дівчисько? Шкода, що не було заповіту. Як мені тепер?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page