Причина абсолютно нікчемна, тому, якщо маєте кращі плани гортайте далі, бо тут виключно сільський містичний детектив зі щасливою не для всіх розв’язкою. Отож, в однієї прекрасної пані пропала підвіска. Де вона не шукала, як дітей не перепитувала, але ніхто не знав і не чув, де вона ділася. Історія була в часи совєцькі, коли коштовна річ була тим і цінна, що не можна було купити кращої! Наша пані охкала і ахкала, бо на підвіску вона працювала дуже довго, а в черзі на неї стояла ще довше і те, що вона таки її купила – вже саме собою було чудом і везінням. Уявіть собі цю панію, яка відкладає з мізерної зарплати, чи не щодень іде попри ювелірний аби прицінитися і вже від того гірко охкає. А тут така оказія.
На допит викликані діти. Чи брали? Чи знаєте як виглядала. Може, не дай господи, порвали, то мама не дуже буде сварити. Тільки скажіть куди запхали. Нарешті менша донечка не витримує і говорить, що вона порвала ланцюжок і заховала аби братик її не сварив. Припадок у панії.., але головне, що знайшлася…
Дитина веде до сховку і показує порваний ланцюжок з канцелярських скріпок… Панія плаче від радості, що то не підвіска, мала плаче від радості, бо не буде кропиви…
Допит переходить на маму і тата панії: чи бачили? Чи брали? Виявляється, мама панії витріпувала верітки, то може десь на подвір’ї і впало… В панії другий припадок у батьків перший – всі дружно колінкують по подвір’ю. Кури вигнані, пес припнений, кіт копнутий – ніхто і ніщо не має завадити в пошуку. Згуби нема.
Виснажені, але не настільки аби не сваритися, продовжують мозковий штурм: хто був? Дві сусідки й три сусіди, але були лиш біля лавки – попліткували і розійшлися. Завжди були на виду самі і їхні руки. Але ще бавилися діти. Так, бавилися, і отой сусідський Володик щось підняв був з землі, а потім пішов додому. Панія полегшено зітхає: злодія виявлено, головне його розговорити. Йде до його мами… Через деякий час вертається трохи розпатлана і з червоними плямами, каже, що як захоче він у них женитися, то не дай господь бог! Маленька чітко розуміє інтонацію мами, хоча не розуміє, що таке «женитися».
Далі йде затихаючий передзвін лайки: «Всюди лізете, старі вже, то сидіть делебом», «Розкидуєш все по підлозі, менше треба по гостях ходити», «Ото вам дякую»…
Ще декілька років бабуня уважно замітає обору – «а чи де не притоптали», панія свердлить поглядом Володика, але той мовчить, маленька в соте повторює, що рвала ланцюжок лише зі скріпок.
Проходить двадцять років. Панія пам’ятає дотепер, хто поцупив підвіску, тому донечка не зустрічається з Володиком, хоч він і видний жених. Батьки панії вже й не пам’ятають, що зранку їли, не то про такі дурниці. І от прекрасного весняного дня, зігнувшись вдесятеро, панія садить город. В яскравому світлі весняного сонця зблискує щось на чорній землі, але панія переступає і йде далі, бо у панії вже погано із зором, але окуляри носити вона не буде. За нею, в тій же позі, зблиск бачить дочка і, наче гадюку, на палицю піднімає підвіску. Крик, писк, радість!!! Світ добрий, а бог справедливий!
Якщо, дочитавши до цього моменту, ви, дорогий читачу, трохи скривилися в нерозумінні, що ж тут настільки дивовижного. А дивовижне те, що наша донечка вже при надії від того самого злодія Володика. І десь високо в небі подумалося, що трохи радості в день, коли садиш десять сотиків картоплі, не завадить.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
