Вже 3 роки, як чоловік Ані не працює, тільки лежить на дивані і примовляє, яке життя жорстоке, як йому бідному не щастить. Аня ж тягне всю їхню родину на собі, а це двоє маленьких дітей ще. Вона ледве кінці з кінцями зводить, поки чоловік в прострації диван сторожить, щоб той, бува, не втік.
Одного разу Ані це все остаточно набридло, і вона все виказала своєму чоловікові, той розлютився і, грюкнувши дверима, пішов, куди очі дивляться.
– Це ти в усьому винна! – закричав на весь голос Сергій своїй сестрі.
У Лесі в ту ж мить очі наповнилися сльозами, а потім ніби горошини покотилися по щоках вниз.
– Це не правда, чи не так. – закричала дівчинка.
– А ось і правда! З того часу, як ти народилася мама з татом раз у раз лаються. Продати тебе треба в ломбард куди-небудь. Я бачив, як наш сусід туди непотрібний старовинний годинник відніс, йому за це гроші дали. Хоч якась користь від тебе буде.
Леся зблідла ніби простирадло і ледь не розревівшись дужче кинуся до матері. Вона підбігла до неї і уткнулась носом в її спідницю.
– Дитинко, що трапилося?
Леся тільки мотала головою, все міцніше обхоплюючи коліна матері.
– Доню, так що сталося?
Сергій напружився і зробив вигляд, що нічого не знає, демонстративно зайнявшись конструктором.
– Сергій сказав, що мене треба віддати в ломбард. – все-таки не витримала і розплакалася маленька Леся.
– Який ще ломбард ?! – отетеріла від такої заяви мати.
– Звичайний, куди дядько Микола годинник здав. – з серйозним тоном прошипіла Леся, як і раніше притискаючись до коліна мами.
– Сергію, що таке, ти можеш мені пояснити? – звернулася до сина мати.
– Нічого. Просто відтоді, як вона з’явилася на світ, ви тільки й робите з татом, що сваритеся. І про мене ти забула, все Лесюня та Лесюня.
Жінка відкрила від здивування рот і в пошуках відповіді тільки те й робила, що хапала ротом повітря. Перед нею стояв цілком собі дорослий хлопчик, 10 років, вона думала, що він все розуміє, виявилося ні. Так ще й ревнувати до молодшої сестрички почав.
– Сину, ти що таке говориш, я вас однаково сильно люблю. Іди до мене швидше.
Сергій вальяжно, ніби роблячи послугу, підійшов до мами. Жінка притиснула його до себе.
– Більше так ніколи не говори, синку. Ви найдорожче, що є у мене. А з татом … з татом ми давно не ладнаємо, тому що він працювати йти не поспішає, і ви тут ні до чого. Так буває. – твердо поставивши крапку, закінчила вона.
Обстановка в будинку нормалізувалася, і діти пішли спати. А десь через годину до мами на кухню прокралася Леся. Вона навшпиньки підійшла до неї і розкрила свій кулачок, там були її кучері.
– Лесю ти навіщо обстригла волосся ?! – вигукнула мати.
– Тихо мамочко, ти багато разів говорила, що вони золоті, значить, їх можна продати, щоб нам було, що їсти. – пошепки відзначила дівчинка. – А волосся у мене ще відросте, не переживай, мамо. – дівчинка змахнула зіпрілою долонькою волоски з чола.
– Дурненька, ти моя, та мені ж твої золоті кучерики дорожчі за саме золото. Немає в світі таких грошей, щоб нам за них заплатити, розумієш?
– Правда? – очі дівчинки запалилися як зірочки.
– Звичайно, дурненька.
Дівчинка обняла маму за шию.
– Тоді я піду спати? – пошепки запитала вона у мами.
– Біжи, рідна, і бережи свої кучерики. – поцілувала мама доню в чоло.
У квартирі знову запанувала тиша. За вікном ніч, і лише на кухні в їх квартирі горить самотньо нічна лампа і доноситься тихе клацання по клавіатурі. Нічого Ані тепер не залишається, як працювати ще й ночами, щоб прогодувати дітей.
З того дня Аня намагається дітям приділяти однаково багато часу, вона зрозуміла, що її син хоч і виріс у сантиметрах, по суті він ще дитина. Вона мовчки посміхнулася своїм думкам і взялася до роботи.
Опубліковано 30 січня 2019 року
