Марина Петрівна прожила не зовсім щасливе життя. Чоловік… А що чоловік? Любив чоловік, та усіх жінок одразу, їй же діставалось вічне невдоволення від нього, та набута за роки практика віртуально користуватись тональним кремом і тінями.
Було в них троє дітей, от заради них і намагалася жити. А про розлучення і мови не було. Зітхала її мама і казала: “Така твоя доля, доню. Живи якось”. Вона й жила. Якось.
Залишилася вдовою, але все ж таки зуміло дати дітям все необхідне, щоб вони змогли почати життя краще, ніж вона. Коли з’явилася можливість – переїхали жити до міста, діти здобули гідну освіту.
Що вона у житті бачила? А нічого! Тепер і поганого і нічого хорошого на неї не чекає! Ходила від одного магазину до іншого, міряла життя приїздами дітей рідкими.
Якось у парку, коли до міста в поліклініку їздила, вона познайомилася із чоловіком. Виявилося, що Гнат Петрович удівець. Говорили вони так довго, щой не помітили, як смерклось. Мусила Марина Петрівна у Гната ночувати.
Їхня зустріч стала для двох другим ковтком повітря. Вони часто зустрічались, годинами могли сидіти на лавці і говорити, говорити, говорити. Здавалося б, ось воно щастя на старості! Але, несподівано проти виступили діти жінки.
– Ну, мамо! Тобі майже 65. Яка любов! Ну про що ти, мамо! Ну правда, а?
Не знайшла жінка підтримки від інших родичів, усі, як один, відмовляли її. І саме тут вперше у житті Марина вирішила послухати себе і не зважати на те, що кажуть люди.
Їй ніхто в житті не дарував квіти, про кіно і театр вона тільки мріяла!
— Досить! – заявила одного дня дітям. – Що б ви не казали мені, це моє право! Дайте мені спокійно на старості пожити так, як я хочу!
Вони живуть по сусідству з нами. Це одна із тих пар, на які можна дивитись вічно і лиш сльози втирати. Ходять лиш тримаючи одне одного за руку. Поволі, нікуди не поспішаючи. Говорять і часто посміхаються. А їхній погляд? Ех, можна усе життя чекати, а ніхто і ніколи на тебе от так і не подивиться. скільки ж ніжності. любові і зрілого захоплення одне одним. Десять років разом. Дай Боже. кожному такої любові.
Отак буває, доля дарує подарунки тоді, коли на них не чекаєш.
05,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
