fbpx

Досить! – заявила одного дня дітям. – Що б ви не казали мені, це моє право! Дайте мені спокійно на старості пожити так, як я хочу!

Марина Петрівна прожила не зовсім щасливе життя. Чоловік… А що чоловік? Любив чоловік, та усіх жінок одразу, їй же діставалось вічне невдоволення від нього, та набута за роки практика віртуально користуватись тональним кремом і тінями.

Було в них троє дітей, от заради них і намагалася жити. А про розлучення і мови не було. Зітхала її мама і казала: “Така твоя доля, доню. Живи якось”. Вона й жила. Якось.

Залишилася вдовою, але все ж таки зуміло дати дітям все необхідне, щоб вони змогли почати життя краще, ніж вона. Коли з’явилася можливість – переїхали жити до міста, діти здобули гідну освіту.

Що вона у житті бачила? А нічого! Тепер і поганого і нічого хорошого на неї не чекає! Ходила від одного магазину до іншого, міряла життя приїздами дітей рідкими.

Якось у парку, коли до міста в поліклініку їздила, вона познайомилася із чоловіком. Виявилося, що Гнат Петрович удівець. Говорили вони так довго, щой не помітили, як смерклось. Мусила Марина Петрівна у Гната ночувати.

Їхня зустріч стала для двох другим ковтком повітря. Вони часто зустрічались, годинами могли сидіти на лавці і говорити, говорити, говорити. Здавалося б, ось воно щастя на старості! Але, несподівано проти виступили діти жінки.

– Ну, мамо! Тобі майже 65. Яка любов! Ну про що ти, мамо! Ну правда, а?

Не знайшла жінка підтримки від інших родичів, усі, як один, відмовляли її. І саме тут вперше у житті Марина вирішила послухати себе і не зважати на те, що кажуть люди.

Їй ніхто в житті не дарував квіти, про кіно і театр вона тільки мріяла!

— Досить! – заявила одного дня дітям. – Що б ви не казали мені, це моє право! Дайте мені спокійно на старості пожити так, як я хочу!

Вони живуть по сусідству з нами. Це одна із тих пар, на які можна дивитись вічно і лиш сльози втирати. Ходять лиш тримаючи одне одного за руку. Поволі, нікуди не поспішаючи. Говорять і часто посміхаються. А їхній погляд? Ех, можна усе життя чекати, а ніхто і ніколи на тебе от так і не подивиться. скільки ж ніжності. любові і зрілого захоплення одне одним. Десять років разом. Дай Боже. кожному такої любові.

Отак буває, доля дарує подарунки тоді, коли на них не чекаєш.

05,12,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page