Ми з Олегом познайомилися в профтехучилищі, я сирота, тому дуже хотіла аби у мене була родина, чоловік і багато дітей. Олег запевняв мене, що він так само хоче створити родину і ми одружилися на другому курсі.
Його сім’я мене прийняла нормально, може, вони хотіли якусь багачку, але ніколи мені не відмовили в допомозі. Я так і не закінчила навчання, бо привела на світ маля, а через півтора року й друге.
Його батьки порадилися і купили нам по сусідству хату, не хороми, але вже свій куточок. Олег покрутися біля мене, а тоді й подався на заробітки. Роки він їздив в Одесу і Одеську область, ми робили ремонт, виховували дітей.
І ось на момент тієї події у нас була завершена хата, повністю, моя гордість і втіха, я не могла нею налюбуватися, бо то був мій дім, якого я не мала. І троє діток, яких я любила понад усе на світі, тому ви собі навіть не можете уявити, що мені коштувало їх залишити.
І ось я організовую собі день народження, бо тридцять років, чекаю на чоловіка, що приїде, вся в клопотах і не дуже й мені на гадці, що чоловік якось не дуже й каже, що буде. Але, думаю, де ж він дінеться? Ми ж стільки років разом, то як не приїде? Має.
І ось свято, а Олег нема. Я, знаєте, так собі мріяла, що він заходить з таким оберемком квітів, всі плескають, знімають на відео, чоловік каже якісь гарні слова, дякує, що я в нього є і хоче аби так було завжди.
Але не приїхав! Самі знаєте, як мені було, а далі ще – його бригада приїхала, а його нема. Я випитую, а вони очі ховають. І ось тут мені серденько й тьохнуло.
А далі привіз Олег звідти собі жінку і веде до батьківського дому. Свекруха, правда, казала, що його прийме, але ту жінку хай відвезе туди, звідки привіз.
– Я її люблю і вона мені буде жінкою, – каже він їй.
Оселився з нею в літній кухні і живе. Свекруха побурчала, але що мала робити – змирилася, а я місця собі не знаходила, бо ж як так мене поставити перед фактом, чи я не заслуговую аби мені про то сказати, аби якось обговорити, пояснити. А то отак просто з ніг!
І ще Олег нікуди вже їхати не хоче. Влаштувався на роботу в місті і їздить собі з нею отак на роботу, діти бігають до тата, та з ними говорить і цукерки дає, а я не знаю, де я маю дітися.
А тоді я подумала, що надто вже добре йому живеться – діти оремо, а любов окремо. Тоді взяла паспорт і гайнула за кордон, щоб очі мої їх не бачили. Свекруху попередила, але сказала аби вона стежила, щоб в дітей все було.
– А краще, як Олег з жінкою буде жити в нашій хаті. Я вже в неї не вернуся, тому не переживайте.
І отак я провела двадцять років за кордоном. Купила своїм дітям по квартирі і про себе не забула. Олег живе сам. Та жінка не довго з ним пожила, бо троє дітей добре голови завертають, а вона надіялася, що буде собі лиш з чоловіком жити і його грошима користуватися, а тут таке.
Він водить й досі молодиць до хати, яка вже й на хату не схожа з таким господарем. Але мені до того байдуже, головне, що я маю свій куточок, який мій від «А» до «Я» і ніхто мені не буде докоряти, що він заробляв, а я на його шиї сиділа.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота