– Лiкарю, прийшли мої результати аналізів? – запитала я, соваючись на стільці від хвилювання.
– Так, Олено, шкодую, але мушу вам повідомити … – сказав Іван Сергійович опустивши очі в мою карту – на жаль, дітей у вас не буде…
Він по-батьківськи поклав мені руку на плече, а я закрила обличчя долонями і розплакалася
– Що ж нам тепер робити, невже немає ніякого виходу? Сергій так мріє про малюка …
– На жаль, немає, але ви можете усиновити дитину.
– Спасибі лiкарю, я вас зрозуміла, – я вийшла на вулицю, сльози текли по щоках, я не знала, як повідомлю цю новину Сергію, ми одружені з ним вже десять років, напевно тепер він мене кине дізнавшись про те, що дітей у нас не буде.
Додому вирішила відразу не йти, треба було привести думки в порядок, мала бути нелегка розмова з чоловіком, він же напевно очікував, що я принесу додому радісну новину …
Ноги самі віднесли мене в парк, я сіла на лавку і почала спостерігати за молодими матусями з колясками, вони так солодко воркували над своїми малюками, що на очі мимоволі навернулися сльози.
Тут мене хтось потягнув за рукав.
– Тітонько, допоможіть, там мамі погано! …
Я озирнулася, поруч зі мною стояла дівчинка років п’яти і благально дивилася мені в очі.
– Ходімо швидше!
Я схопилася з лавки і побігла за нею, буквально за декілька метрів від нас, вхопившись за берізку стояла молода жінка, важко дихаючи.
– Ох, Таню, все вже добре, навіщо тітку потурбувала, – а потім вона посміхнулася і сказала – ви пробачте нас, у мене просто трохи запаморочилося в голові.
– Ви зможете дійти до будинку? – запитала я стурбовано.
– Так звичайно.
Але зробивши крок незнайомка знову почала шукати опору.
– Давайте я вас проведу.
По дорозі додому я дізналася, що жінку звати Надя, живуть вони з донькою удвох, останні тижні вона багато працювала і мало відпочивала, тому стало їй погано. Я порадила жінці добре відпочити і запропонувала зайти до них завтра, як виявилося жили ми ми практично в сусідніх будинках.
***
У квартиру я увійшла на ватяних ногах, чоловік був удома. Зібравшись з силами все розповіла. Я бачила, як змінився вираз обличчя чоловіка, він ходив по кімнаті туди-сюди, а потім сів і сказав:
– Знаєш Лена, раз на те пішло, я повинен тобі дещо розповісти. У мене є інша жінка. Ми разом вже кілька років. Але недавно їй поставили невтішний дiaгноз, скоро її не стане …
– Мені звичайно дуже шкода, але як ти міг стільки часу обманювати мене? Чому не сказав відразу? – вигукнула я.
– Пробач мене будь ласка. Я тебе дуже люблю, але там моя дочка, ви з нею мої найближчі люди. Я не міг заподіяти жодній з вас бiль.
– А що ж тепер буде з дівчинкою?
– Якщо я її не заберу, вона потрапить в дитбудинок, – тихо сказав Сергій, а потім підняв на мене повні відчаю очі – Олено, ти так мріяла про дітей, давай візьмемо дівчинку до нас.
Тієї ночі я не могла заснути, все разом навалилося на мене, та ще перед очима стояла та дівчина з маленькою донькою, як вона зараз… чи все гаразд.
Читайте також: Я попросив тещу забрати онука, поки ми з дружиною будемо на відпочинку. Відповідь буду пам’ятати завжди
– Сергій, ти не спиш? – прошепотіла я.
– Ні …
– Я сьогодні в парку зустріла дівчину з дитиною…
Я розповіла чоловікові, як проводила дівчину, що тепер переживаю за неї …
– Як ти сказала її звати? – перебив чоловік.
– Надя …
Він схопився з ліжка, і кинувся одягатися.
– Ти куди? – запитала я.
– До неї, лiкар сказав, якщо напад повториться, терміново в лiкарню! А вона мене виходить обдурила, сказавши, що все добре. Там дитина, я переживаю…
– Я з тобою.
Через п’ятнадцять хвилин ми стояли біля квартири Наді. Сергій дістав ключі, а поки возився з замком виглянула сусідка.
– Ви до Надюші? Забрали її в лiкарню годину назад, сама викликала лiкарів. Дівчинка поки у мене…
– Я заберу її, – сказав розгублено чоловік. – Дякую вам за турботу.
***
Тієї ночі Наді не cтало. Ми сказали дитині, що мама буде жити тепер на хмарці і спостерігати за нами зверху. Але я думаю Танюшка і сама все зрозуміла, дівчинка вона не по роках кмітлива.
Через кілька місяців ми її удочерили. Чоловіка я пробачила. А через півроку дізналася про свою вагiтнiсть!
– Як це могло статися, лiкарю? Ви ж сказали, що дітей у мене не буде? – запитувала я Івана Сергійовича.
– Оленко, часом життя творить чудеса там, де мeдицина безсила. Як поживає донечка?
– Чудово, лiкарю! Майже звикла …
За матеріалами .
Фото – Instagram.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
