Невже вісімнадцять років спокою закінчилися і тепер у мене почалося те, що й в більшості сімей? Але ж не міг мій Роман так зі мною вчинити. Він любить мене і нашу доньку, у нас стільки планів на майбутнє і на тобі.
Та й чого б Роману гуляти, коли він і не заробляє багато, звичайний бригадир на будівництві, може, й бере більше, ніж звичайні працівники, але ж не настільки аби таку дівчину збагачувати.
З такими думками я сиділа, як тут мені телефонує моя кума, вона працює там само, де мій чоловік, тільки в бухгалтерії.
– Лізо, стоїш? То сядь! Я тобі таке зараз розкажу!
Я справді сіла, адже розповідала кума про мого чоловіка і незнайому дівчину.
– Це ж треба до такого додуматися, – тільки й сказала я, – Що ж я дочекаюся коли він мені сам зізнається, а далі буде видно.
Відтоді у мене на серці був спокій, хоча фото приходили на телефон регулярно, одного разу, навіть з чоловікового телефону. Він тоді був у відрядженні, але я лишень хмикнула.
Поїхав Роман у відрядження в іншу область, мали вони брати в будівництво котеджне містечко і потрібно було все добре обміркувати та все оглянути. Взяв начальник його з собою та ще зама і молоду співробітницю Маргариту.
Планували вони там побути кілька днів, але все затягнулося на тиждень.
– Лізо, тут така справа, що швидше не буде і новенька прихворіла, щось їй свіже повітря не пішло, то маємо дочекатися, коли їй стане краще.
Він чекав, а я дочекалася фото, де Маргарита поруч з моїм чоловіком на фоні прекрасних краєвидів, біля річки, біля смерічки, в ресторані.
Нарешті чоловік приїхав додому, нічого в його поведінці не видавало того, що там відбувалося. Він розповідав про роботу, про те, скільки зможе заробити і ми нарешті відремонтуємо дачу.
– Премія має бути дуже хороша, Лізо, дуже. Начальник сам сказав, що ми маємо себе показати і тоді все буде чудово і зарплати там не те, що у нас.
– Це все, що там відбувалося?
– Так. Все.
– А напарниця?
– Маргарита? Якась дивна, вдень не може з кімнати вийти, а ввечері всіх тягне гуляти, каже, що її гірське нічне повітря зцілює.
– І ти ходив?
– Та ходив, бо так причепилася. Та всі ходили.
– Ага, – тільки й подумала я про себе і на наступний день вже телефонувала дружині начальника.
Вона дуже здивувалася моєму дзвінку, але, коли я розповіла суть справи, то від здивування не мала слів.
– Лізо, ти мене врятувала. Я вже не знала, що й думати про всі ці фото. Цікаво чи й в Галини Сергіївни така ситуація?
– Я певна в цьому, Людмило Василівно.
– Що ж нам робити?
– Чекати, а що інакше. Вона має зробити перший крок.
Ми зітхнули, бо не знали. Як наші чоловіки відреагують на пропозицію цієї Маргарити.
І ось одного дня приходить мій Роман блідий, я вечерю на стіл і вийшла. Він сидів довго на кухні, що аж вечеря охолола, а тоді й каже.
– Лізо, я маю з тобою серйозно поговорити.
– Так? Про що?
– Лізо, я не знаю чи ти мені повіриш, але я перед тобою ні в чому не винен.
– Ти мене насторожуєш, любий.
– Лізо, я навіть не думав, що таке буває. Підійшла до мене наша співробітниця Маргарита і каже…
Чоловік розповідав історію, а я лишень ствердно кивала головою, адже підтверджувалося все, що казала мені кума.
Отож, нова співробітниця Маргарита мала займатися медійним супроводом будівельної фірми, де працює мій чоловік. В її обов’язки входив і супровід будівництва і фото зі співробітниками в невимушеній обстановці, щоб показати, що фірма надійна, з багаторічною історією, в ній працюють звичайні люди, які професіонали в своїй справі.
Про те, що Рита всюди з телефоном бігає вже всі й звикли.
– Та вона мені сто разів казала аби я то так став, то сяк, то усміхнувся, то ближче до неї став, – розповідав Роман, як все починалося, – та ми вже від неї всі втікаємо, бо ті селфі вже дістали.
І ось Рита бігала і бігала, та фотографувала та все виставляла.
А потім почала ті фото висилати дружинам співробітників. Дружини мовчали і надіялися, що чоловікам перейде, а самі чоловіки й не здогадувалися, які емоції вирують в душі у дружин.
Добре, що мене попередила кума, бо я б теж собі нерви попсувала.
– І ось підходить вона до мене, – продовжує розповідь Роман, – Та й каже: «Романе, а ви не думали, що за вами одна дуже приваблива дівчина сохне?». Я й уваги не звернув, думаю, про кого вона. А після того відпочинку в горах, то вона вже до мене підійшла і так просто каже, що від мене хоче. Лізо, я тобі кажу, я б ніколи не подумав, що вона така.
– Я знаю, любий, тобі пощастило, що я була наперед попереджена.
Отож, Рита підійшла до мого чоловіка і почала кліпати очима, а тоді каже:
– Романе, у нас з вами багато спільних фото, деякі вислала вашій дружині і якщо ви не підете на мої умови, то я прийду і розкажу, що у нас роман.
– Який роман, – не зрозумів чоловік.
– Звичайнісінький, а вона ж не буде розбиратися і може такого натворити. Але за невелику винагороду я готова про все забути і вас відпустити.
– Куди відпустити?, – й далі нічого не розумів чоловік.
– На всі чотири сторони, – відказала Маргарита.
І ця особа не лишень таке з моїм чоловіком витворяла, а вона додумалася написати чи не всім дружинам більш-менш вагомих співробітників.
Добре, що моя кума почула її розмову раніше, вона спілкувалася дуже емоційно і голосно з подругою.
– Мені потрібні гроші, я всюди напозичалася, щоб гарно для нього виглядати, а він мене покинув. Що мені тепер робити?
– Ти ж в чоловічому колективі, то й закрути з кимось роман.
– Який чоловічий колектив? Тут всім поза сорок, одружені, діти і онуки.
– Тим краще, тоді вони не захочуть втрачати свої сім’ї.
І та почала радити, як вона має поводитися аби все вийшло, як їй треба.
Кума мені те все переказала і я вже на те фото з моїм чоловіком стала дивитися іншими очима. Я думала, що ця жінка вчепилася тільки до Романа, але видно, їй дуже були потрібні кошти.
Звичайно, що для неї все закінчилося не безхмарно. В такі молоді роки йти таким шляхом – дивно.
Але я вдячна Маргариті, вона показала мені, що мій чоловік мені вірний, що наша сім’я збудована на міцному підґрунті і сподіваюся, що так буде й надалі.
Фото Ярослава Романюка
Спеціально для intermarium.news Ксеня Ропота
