fbpx

Дружина чоловікового брата, коли ми вперше приїхали до них в гості на свята, то вона зварила те, що й зазвичай для своїх – суп і макарони з м’ясом. Все

Свята для мене – це каторга і це з самого свідомого віку.

Справа в тому, що для того аби гості прийшли і похвалили ваші голубці, треба було тиждень бігати і виконувати мамині доручення, в той час, коли мій старший брат жив як і жив.

Мама весь тиждень працювала і, коли свята випадали на вихідні, то казала:

– Знову не відпочину!

Це зараз можна піти в магазин і купити все готове, а колись в магазині на полицях залежувалася, хіба, цвітна капуста. Починаючи з хліба і закінчуючи солодким – це все каторжна праця.

Хоч мама й не любила такі дні, але ніхто не відміняв того, що треба було подати на стіл купу страв і то за кожен раз підскакувати з-за столу і летіти підігрівати борщок, рибу, голубці, варити каву до пляцків.

Вихована в такі атмосфері, я теж не люблю гарячитися біля плити, але мушу.

Коли вийшла заміж, то мій чоловік дуже сварився, що ми багато готуємо, а потім те все лишається і ми змушені за гостями доїдати, бо викинути в смітник – гріх.

– Невже не можна обійтися якимось салатом та гарячим? Щоб гості все з’їли і ми не мали потім клопоту зі зберіганням? А то холодильник тріщить і бігаєш до унітазу тиждень!

– Як це без гарячої картоплі? Як це без гарячої юшки? Це що за стіл без голубців і холодцю?, – як не дивно, захищала своє ярмо мама.

Отак я й жила і ніхто не міг мені відкрити очі на очевидне – живи так, як хочеться, а хто хоче до вас ходити, то йому хочеться вас відвідати, а не переїдатися.

Родичі чоловіка теж говорили про те, що вони «свої» і нарихтовувати не треба, але самі так само робили, як і я – нарихтовували на нас, як на сотню гостей.

Все змінила дружина чоловікового брата, братова.

Коли ми вперше приїхали до них в гості, то вона зварила те, що й зазвичай для своїх – суп і макарони з м’ясом. Все.

В мене був когнітивний дисонанс, але їсти хотілося, тому все з’їли, але на вечерю було те саме, тільки з’явилася ще ковбаса на бутербродах.

– Якщо вам щось хочеться іншого, – каже братова, – то варіть собі.

Ми не так часто приїздили – двічі на рік, на день народження похресника і на Великодні свята, але картина не мінялася, а в кращому випадку був якийсь салат та котлети, тобто нічого зверх того, що вони їдять кожен день.

Мені наче очі відкрилися! Так можна було? Звичайно, що є різниця між тим, що ти не відчуваєш, що тобі раді і на наступний раз не дуже хочеться їхати, але!

Але це так спрощує життя! Не ламаєш собі голову як вгодити гостям, а поставила на стіл 2-3 смачні страви і сидиш собі разом з ними та слухаєш оповідки і ніщо тобі на голові не стоїть.

Правда, чоловікові батьки не дуже раді такій методиці невістки, бо вони вважають, що такий прийом – то неповага до гостей.

Знаєте, може й так, але зате їй від цього ні жарко, ні холодно!

You cannot copy content of this page