Ніколи б не подумав, що звернуся за порадою в інтернет, але душа не на місці і терміново потребує незалежних рекомендацій. Не хочу йти до психолога – немає впевненості, що поки все залишиться в таємниці.
Вибачте, що імен навіть називати не буду – ну мало що, світ тісний. Так, можливо я чиню, як боягуз, але таке боягузтво проявляється у кожної людини, хто збирається ризикнути і щось змінити в своєму житті.
Я не молодий, мені 55 років, але і не старий, для того щоб поставити хрест на своєму житті. Зі своєю нинішньою дружиною ми прожили 30 років, їй зараз 52. Одружилися в кінці 80-х років, і, чесно кажучи – по зальоту. У нас двоє дітей, синові скоро 30, а донці 25. Живуть вони окремо від нас зі своїми сім’ями, причому в різних містах.
Згадати якісь романтичні моменти з нашого подружнього життя я не можу, жили ніби по сусідству. Ми з дружиною різні:
Я люблю турпоходи, природу, риболовлю, а моя дружина – лежання на пляжі біля готелю і консервацію восени.
З музики мені подобаються закордонні групи 80-х, барди, кантрі, реггі, а дружина слухає Винника.
Я люблю психологічні трилери, а дружина серіали. Та й темперамент у нас різний – я спокійний флегматик, дружина холерик.
Все це я відчував, бачив і розумів – не моє. Але якось плив за течією – діти, спільні друзі, батьки нас контролювали, які зараз вже пішли з життя. Просто змирився, вважаючи, що «таке життя» у всіх. Але до певного моменту в своєму житті, поки не зустрів рік тому свою справжню любов.
Вона з’явилася у нас на роботі за півроку до нашого знайомства, але я до цього жодного разу її не бачив – зовсім інший відділ і філія. Зблизив нас корпоратив, який влаштував директор з нагоди ювілею фірми. Ми весь вечір з нею спілкувалися і танцювали.
Розмовляючи з нею, я просто сам себе не впізнавав і відразу ж відчув, як мене до неї шалено тягне! Навіть її зовнішність в моєму смаку: маленька, худенька, губки бантиком, наче пташка. Я її так і називаю. А ще у неї немає (і не було) сім’ї.
Дивно, але вона обожнює все те, що люблю я. Сплави, риболовлю, турпоходи, ту ж музику і ті ж фільми. Причому вона не намагалася мені сподобатися, підтакуючи мені, а сама все це розповідала. Я вперше відчув себе шалено закоханим, навіть в молодості зі своєю дружиною такого почуття не було!
Після цієї корпоративної вечірки вона перевелася в наш відділ, але і досі колеги не помітили, що у нас з моєю Пташкою роман.
А тим часом я вже рік як з нею зустрічаюся у неї вдома. Не подумайте, що це «біс в ребро» з молодицею – моїй коханій вже 48 років, не набагато вона молодша від моєї дружини. Але з дружиною у нас давно немає нічого. Уже років 5 як забули про це.
А з Пташкою все тільки починається, як ніби нам обом по 20 років. А дружина навіть не помічає, як довго я затримуюся на побаченнях, кажучи їй, що я на роботі. Прийду додому, вона серіали дивиться. «Привіт», «Привіт, вечеря на плиті!».
Я вечеряю і на неї дивлюся. Думаю – ось-ось їй зізнаюся, зберу речі, піду і розлучуся. І тоді, напевно, вона не помітить моєї відсутності за своїми серіалами. А якщо помітить, то чи буде плакати? Якщо так – її буде шкода, просто як людину, з якою прожито 3 десятка років. І дітей шкода, хоч у них давно своє життя. Але я зовсім не люблю свою дружину. Мене навіть її буденний домашній вигляд страшенно дратує, як вона спить, як вона їсть.
Але, а якщо я наважуся і все ж скажу, то стану щасливим і вільним. Я знайду те життя, про яке мріяв – прокидатися поруч з коханою, здійснювати божевільні вчинки, ходити на концерти 80-х, і танцювати під реггі на пляжі вночі біля багаття. Це теж мрії моєї Пташки. Ми вже з нею плануємо, як все буде. На побаченнях ми насилу розлучаємося – вона знову залишається одна, а мені йти в нелюбий дім. Радує тільки робота, адже там я теж побачу її, а вечорами на годину-дві ми знову зустрінемося.
Дуже хочеться піти і жити з Пташкою, але тільки є одна проблема – наслідки всієї цієї революції. Скільки пліток обрушитися, скільки засуджень.
І, по суті, ми з Пташкою будемо негативними героями: вона зруйнувала сім’ю, а я, пень трухлявий, повівся. І я більше боюся за свою кохану, ніж за себе. Але не можна далі так само вести мурашине життя (дім-робота-дім), відверто не кохати того, хто поруч. А любові до дружини у мене вже точно не буде. Серце розбите. Підкажіть – що робити?
Фото ілюстративне.
