На роботі з’явилася молода колега.
Під час обіду вони опинилися поруч у їдальній кімнаті. І вона раптом взяла й пригостила його тістечком. Чомусь одночасно – розсміялися. Буває таке – дивна співзвучність.
Потім невелике відкриття: їхні куртки в гардеробі висіли поруч. Тож вони вийшли пліч-о-пліч з роботи. І пішли вулицею, розмовляючи.
Вона весело розповідала, як проходила навчання, про перездачі та “хвости”. І смішно зображала викладачів. Так народилася дружба. Буквально на рівному місці.
У їдальні сиділи поруч, і на нарадах. Якщо він спізнювався, вона тримала для нього місце і всім казала: “Тут зайнято”.
Іноді виходили в коридор – перепочити.
Він увів її в курс справ. Розповів про колектив – як краще поводитися. З ким розмовляти можна і потрібно. І від кого краще триматися подалі. І про начальство: що воно любить і що не дуже. Про ходи і виходи, про несподіванки й закономірності.
Після роботи додому не поспішали. Повільно йшли вулицею. Жартували і сміялися. Наприклад, про безлюдний острів. Як вижити? Спершу придумував він, потім вона. На очах народжувалися чудові смішні історії, які обростали новими подробицями, зростали, як снігові грудки. Іноді було так смішно, що доводилося зупинятися, щоб досхочу насміятися.
Його дружина одразу помітила, що він почав повертатися пізніше, ніж зазвичай. Довелося вигадувати, що на роботі чекають перевірку – через місяць. І доводиться чистити тили, приводити до ладу документацію. Дружина слухала з недовірою. Щось її бентежило: чи то незвичайний блиск в очах, чи дивні – якісь нові інтонації в голосі? Чи те й інше разом?
А він усе сильніше розумів, що без вечірніх смішних прогулянок не може. І без цієї милої молодої дівчини з кучерями. Він відчував, що поруч із нею молодшає. Їй близько тридцяти. Йому майже п’ятдесят п’ять. А різниці у віці ніби й немає.
Вони зрівнялися, опинилися на одній полиці. Коли разом – йому теж тридцять: легко і радісно. А вдома нервово, важко і похмуро. Дружина з її вічно зведеними бровами, з розмовами про сумне, з важкими несмішними жартами і бурчанням.
Вдома йому п’ятдесят п’ять.
Запитував себе: чому ця дівчина подружилася з ним? В офісі є молоді чоловіки, зокрема й неодружені. Навіщо їй спілкуватися з ним, у якого – вік? Різні ж покоління! А ще він не багатий. Живе, як усі. Не красень, не атлет. Звичайний чоловік – немолодий, в міру пошарпаний. Що їй треба? Невже сподобався? І чи можна цьому вірити?
З іншого боку, відчуття молодості та легкості. Ніби заново жити починаєш. Молодість повернулася, і попереду щастя – безтурботне і радісне. Можна багато собі дозволити. Голосно сміятися і розмахувати руками, нести “молоді” нісенітниці, випити в кафе, фантазувати – на будь-яку тему. А вдома – ремонт і втома, ціни на продукти, розмови про одне й те саме, нудьга і сірість. З дівчиною в кучерях – політ і свобода, вдома з дружиною – наче ланцюг.
Почалося два життя. Одне – з кучерями милої дівчини. Інше – із серйозною, зосередженою на побуті дружиною. З однією сміх і жарти. Плечі розправляються, обличчя молодшає, голос виблискує інтонаціями. З іншою говорить рівно й однотонно похмурим голосом, плечі висуваються вперед, обличчя стає тьмяним.
Роздвоєння призвело до переживань. Потрібно було приймати рішення: таке життя до добра не доведе. Дівчина казала, що життя – подарунок і свято. Потрібно вміти радіти. Доля послала зустріч. У них споріднені душі. І їм потрібно бути разом.
Слухав і погоджувався. Але водночас – інше почуття не давало спокою. Його важко пояснити. Тому що воно багатопланове. Це і вразливе серце дружини, і важкий спільний шлях, і спільна донька. А ще у дружини глибокі сумні очі, руки дбайливі, і щось грандіозне, людське – рідкісне і виняткове.
Усе завершилося в одну хвилину. Йшли за звичним маршрутом. Думали, як жити далі? І дівчина з кучерями раптом сказала: “Я думаю, що тобі потрібно наважитися і залишити свою стару”.
Різкий сплеск у душі. Щось сказав – і пішов. Одному бути, тільки одному. Боляче стало – за дружину. Вислів “стара” ніби протверезив. Він – про ту, з ким стільки років разом. Як би це сказати? Піти – значить узяти і близьку рідну людину непомітно підвести до краю безодні. А ще нестерпно, коли про цю людину говорять ось так. Дівчина з кучерями вважає себе кращою за ту, яку ніколи не бачила. Розумієте? Це дуже важливо! Вона ніби виказала себе цією фразою.
Показала справжню свою ціну.
Прийшов. Дружина вийшла, подивилася запитально і тривожно. Сказала: “Щось із тобою відбувається. Я боюся за тебе. Може, візьмеш відпустку? Начхати на гроші. Життя дорожче”.
Церемонно підійшов, нахилився з прямою спиною, поцілував їй руку і сказав навмисно виразно: “Яка ви прекрасна, пані”! Тут же зателефонував начальнику і випросив два тижні. Умовив!
Усе! Усе в минулому. зваба молодістю та свіжістю – минула. Як добре, що в минулому.
