Знаєте цей вислів: «Чим більше я пізнаю людей, тим більше люблю собак». І хоч у мене немає собаки, проте є кіт. Свого кота дворянської породи з гордим ім’ям Василь я просто обожнюю, і не дарма, адже цей вусатий пройдисвіт добряче мені допоміг. Завдяки йому я позбувся зайвої у моєму житті людини. Як же простий кіт зміг це зробити?
Свого вихованця я підібрав на вулиці, коли той ще був маленьким кошеням. Не знаю як, але крихітний клубочок опинився абсолютно один на тротуарі і голосно кликав на допомогу. Я просто не зміг пройти повз і таким чином обзавівся хвостато-смугастим другом. Кошеня дуже швидко перетворилося на вгодованого і нахабного кота.
Василь любив людей і лащився до всіх моїх гостей викликаючи шквал розчулення.
Через кілька років я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Василько прийняв дівчину тепло, втім це було для нього характерним.
Через півроку ми з’їхалися, а ще через рік одружилися. Навіть почали було планувати діток, але в підсумку відклали це питання до того часу, поки не вирішимо житлове. Весь цей час доводилося тулитися на орендованій однокімнатній, але тоді я якраз наскладав на нову квартиру.
— Нам неодмінно потрібна квартира в хорошому районі, бажано у новобудові, щоб була своя парковка, парк поруч і красивий вид, — щебетала дружина, прочісуючи Інтернет.
— Звісно! Народиться малюк — будете ходити гуляти, — я її підтримував. Якщо вже купувати квартиру — то хорошу. Та й моя кар’єра на меблевій фабриці йшла в гору. Загалом могли собі дозволити трохи шиканути.
Сказано зроблено. Всього кілька місяців — і ось ми вже стоїмо в нашій новісінькій двокімнатній квартирці. Так, як будинок був тільки нещодавно закінчений — сусідів у нас було не багато, якась парочка, а серед них Ігор, який не затримався з візитом.
— Вітаю, сусіде! Ну що, будемо знайомі. Живу тут поблизу — ремонт роблю. — На порозі з’явився здоровий засмаглий чоловік.
— Будемо знайомі заходьте чайку поп’ємо. — Відразу запросила нового гостя дружина. — А це наш кіт Василь. Ходи сюди, рудий, привітайся.
І тут сталося те, чого раніше не було від слова «НІКОЛИ» — кіт вигнув спину і зашипів. Через кілька секунд і слід його вже прохолов — напевно зачаївся десь в квартирі.
— А котик у вас якийсь не дуже негостинний. — Здивувався сусід.
— Мабуть у нього адаптація, переїзд все ж таки, а коти, як відомо прив’язуються до оселі, а не до людини. Ви не хвилюйтеся він у нас насправді добрий. — Сказала моя дружина.
Я тоді не звернув на це увагу — ну може справді перехвилювався вусатий. Ми пішли пити чай з бутербродами. Ігор дуже зрадів дізнавшись що я фахівець з меблів і попросив дозволу відвідувати нас, щоб порадитися. Я був зовсім не проти — начебто хлопець непоганий, та й мені кортіло похизуватися своїми знаннями перед дружиною. Василько наважився вийти, тільки після того, як Ігор пішов і відразу попрямував до миски.
Хоча ремонт і благоустрій просувалися дуже швидко я не завжди мав змогу приймати участь у цих процесах. Адже робота сама себе не зробить тому я наймав робітників, ну а за ними слідкувала дружина. Кілька разів, приходячи додому, я не знаходив свого вихованця біля порога, де він любив мене зустрічати.
— А що, Ігор заходив? — Жартома запитав я.
— Звідки ти знаєш? — округлила очі моя благовірна.
— Ну бо кіт наляканий. Не подобається йому наш сусід.
Я й не очікував підтвердження того, що чоловік справді був тут за моєї відсутності.
— Милий, ну ти ж знаєш, як важко дівчині одній займатися господарськими справами. Я попросила його повісити полицю, бо чашки вже ставити ніде. Ну, а ти зайнятий на роботі.
Так справді полиця висіла і я не надав цьому випадку особливої значення. Цікавим було й те, що приходили знайомитися і інші сусіди: жваві сестри-близнючки, літня пара і самотня матуся з маленьким синочком, і до всіх Василь був добрий і дозволяв себе погладити — навіть дворічному непосиді. А от Ігоря він любив приблизно так само, як обрізати кігті або митися в ванній. Загалом незлюбив всією своєю котячою лютою нелюбов’ю. Після візиту сусіда кіт ще кілька годин ховався і тільки потім з’являвся на очі. І все б нічого, але занадто вже часто, по приходу додому, кота не було видно.
Дружина спершу відмахуючись, а потім просто заперечувала присутність в нашій квартирі Ігоря:
— А взагалі, може нашого Васю ветеринарові показати — він став занадто нервовий. — Вже вкотре повторила моя благовірна.
Але я не збирався так легко їй вірити — все ж таки у мене були певні здогадки. Я вирішив взяти відгул на один день і перевірити — чи не відвідує хтось чужий нашу квартиру поки я працюю. З літньою парою, чия квартира була навпроти, я домовився і зайняв спостережний пункт перед дверним вічком, де був чудовий огляд.
Чи варто говорити, що довго чекати мені не довелося. Ігор дуже скоро вийшов зі своєї квартири і попрямував до нашої. І хоч мені було важко стриматися, але я зачекав ще 15 хвилин перш ніж увійти.
— А може вас ветеринарові показати, не можете ніяк відлипнути одне від одного? — Я майже гарчав.
Ігорові я звичайно ж підправив зовнішній вигляд, хоч і був значно нижчим за нього, але в рази сильнішим, завдяки важкій праці на фабриці. Дружина того ж дня зі сльозами на очах і з валізою пішла до мами. А моїм останнім подарунком для неї став квиток на автобус.
Жити в цій квартирі не було ніякого бажання і я виставив її на продаж. Василько тепер на регулярній основі отримує улюблені ласощі — він заслужив.
Я впевнений, що я ще знайду вірну дружину, а кіт Василь буде уважно стежити за людьми і оберігати мій спокій.
Фото ілюстративне.
