fbpx
Історії з життя
Думаю, на моєму місці всі б так вчинили, просто прийнято за таке кивати пальчиком, мовляв, як могла, а треба було ось так

Знаєте, відколи чоловік всі рішення звалив на мої плечі, то мені теж хочеться пальчиком кивати та повчати. Але інколи приходиться обирати, що будуть їсти всі, не залежно від того, що хто любить.

Скажу, що в той період чекала, коли моя старша донька поїде вчитися, бо тіснота в хаті була неймовірна! Для повного щастя з нами жила ще свекруха, бо дітися їй було нікуди, тому ви мене розумієте, як мені було легко жити в двокімнатній квартирі, де ледве грошей вистачає заплатити за комуналку.

Пенсія в свекрухи теж була невелика. Але вона її нам не віддавала, бо їй треба було відкладати на вінки, яму і ще купу всього.

Чоловік попадав під скорочення, а я й так зі шкільної їдальні годувала всю родину і на ті копійки, що там отримувала, відкладала доньці на випускний.

Жили ми, як бачите, «дружно».

За кілька років до того, як до нас переїхала свекруха, я мріяла, що і донька і син поїдуть вчитися і я нарешті робитиму в хаті все, що захочу! Найбільше хотіла виспатися. Думала, що як візьму відпустку, то спатиму безпробудно всі дні. Ось така мрія у щасливої дружини, мами і невістки.

Чоловік якось приносив зарплату і давав мені з таким виглядом, наче поміщик давав нове завдання Мудрій дівчині, ти велика, ти з усім справишся. А я тут перед телевізором покерую світом.

Був звичайнісінький день, коли я сушила голову, де б позичити грошей, бо вже всюди винна, як донька моя не так стала до світла і я мало не впала від несподіванки:

– Наталко! Ти при надії!?

Та лиш очі опустила і шусть в кімнату, але мене так просто не здихаєшся, вже за кілька хвилин я вияснила, що батько, то її хлопець і вони планують жити разом довго і щасливо. Я просто реготала і не знаю, скільки часу це тривало.

– Ти ж розумієш, доню, що він тебе покине, як тільки стане помітнішим живіт? Ні про яке «довго» і «щасливо» й мови нема, бо його не існує! Існує ось ця квартира, з якої просто неможливо вирватися і вона лише притягує сюди людей! Множить їх. А випустити ніяк!

На мій вереск збіглися всі і почали бідкатися і дивитися на мене.

Я ж мала це все вирішити, але як всі знали, проте ніхто не казав вголос.

– Зрозуміло, завтра підеш куди треба. Я все влаштую, – втомлено сказала я.

Моя мрія про те, що я сплю всю відпустку в теплій ковдрі розбилася на друзки. Всю ніч снився малюк, який вередував і не давав мені спати.

Коли ми були вже в черзі, раптом прибіг батько дитини і почав Наталку тягнути додому, бо його батьки все знають і погоджуються на те аби вона жила з ними і ростила в них малюка.

– Не смій йти!, – сказала я доньці, – пустити, то пустять, але потім тебе поїдом їстимуть і за все докорятимуть. А так я даю тобі шанс звільнитися і жити життям подалі від усього цього: від мене, від нашої квартири, від цього міста і ось цього кавалера.

Донька ніяк не могла відпустити наші руки, і мою, і хлопцеву. А потім різко вихопила від мене руку і побігла з ним.

– Я не буду й секунди няньчити, – кричала я їй навздогін, – я виспатися хочу хоч раз за все життя! Вволю! До мене навіть не приходь!

Я знаю, що поки все у неї гаразд, чоловік туди ходить і носить ті фрукти, які я зичу з їдальні. Каже, що Наталка доволі щаслива, але не може мені пробачити. Я махаю рукою, мене вони всі дістали… тепер шукай гроші ще на малюка.

Думаю, взяти зі свекрушиної заначки… А що?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page