Справа в тому, що йому вже сорок п’ять років і його батьки його надто любили та опікали. При тому, що він цілком здоровий чоловік, але над ним так тряслися, що виховали просто велику дитину.
Мати до самого кінця не могла спокійно піти, бо не знала, як буде жити її синочок і правильно думала, адже цей дорослий чоловік не знає як приготувати собі їсти і жили вони виключно на зарплату та пенсію матері, яка мусила в свої шістдесят сім років ще працювати миючи підлоги в кафе та магазинах.
І ось Сергій залишився сам без засобів для існування, адже міняв роботу за роботою, ніде ж не платять за те, що ти на дивані лежиш та телевізор дивишся.
– Та він у мене має слабке здоров’я, – завжди його виправдовувала тітка, як була жива.
Родичі ще поки годували, поки не зрозуміли, що Сергій не планує нічого міняти в своєму житті.
– Слухайте, – скаржилися одні другим, – він не хоче макарони з сосискою їсти, а подавай князю м’яса та риби, я таке тільки на свята їм. А так смажена картопля з кефіром, а йому буду страви з ресторану замовляти? З мене досить!
Звичайно, що Сергій на всіх образився, що з ним так вчинили, адже у нього така втрата, а йому ніхто не хоче допомагати.
– Ви ще родиною називаєтеся? Та чужі люди кращі за вас!
Так сказав і одразу до діла – почав до своєї квартири компанії водити. Приятелі у нього була для цього діла, просто, коли мати була, то не дозволяла такого, а тут повна свобода дій.
Звичайно, що сусіди таке терпіти не будуть і вже не знає Сергій, що й робити і тоді до мене:
– Ти тут найрозумніша моя тітка, то поможи мені.
Я ще мала надію, що він таки справді хоче змінити своє життя, але я не знала, що він хоче просто всістися на мою шию з лестощами.
У мене фінансові негаразди, не буду кривити душею, але я чужого не хочу, тим більше на такому. Сергій надіявся, що я візьму його жити до себе в однокімнатну квартиру, щоб він собі так жив як при матері.
Але у мене крім нього двоє дітей, які не дають спокійно жити, то в однієї діти вічно грошей потребують, то в сина теж те саме…
Я тоді йому кажу:
– Сергію, я лиш починаю на пенсії жити і не хочу знову комусь борщі виварювати. Я тобі можу запропонувати варіант, але ти маєш добре подумати.
Я йому все озвучила і все пояснила, але він як зірветься на крик, що ми його хочемо навколо пальця обкрутити:
– Я нікуди не поїду, я буду жити так, де прожив все життя!
– А до мене чого хочеш переїхати?
– Я вже передумав!
– Ага, то по-моєму ти не хочеш, бо швидко передумав?
Він пішов геть і більше до мене не приходив, а я й рада, бо те, що я запропонувала, то таки клопіт і ще й мене може обвинуватити в тому, що я щось не так провернула. Бо мати справу з чужими грошима, то таки відповідальність з одного боку, а з другого, всі думають, що ти хочеш руки нагріти.
Він так мені й сказав:
– Ти хочеш гроші собі забрати.
Ой, я ж насправді дуже мудро хотіла вчинити: продати його трикімнатну квартиру і купити йому однокімнатну за розумні гроші. Інші гроші покласти на картку з лімітом, щоб він міг ту суму розтягнути на кілька років і нікому пороги з родини не оббивати. То хіба я хотіла чогось поганого?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
