Думаю, що якби тоді все так не склалося, то я б і не була щасливо одружена зараз. А тоді батьки навіть не хотіли мене назад приймати жити, казали, що я їх підвела і не знаю, що було мені прикріше чути, що хлопець вказав на двері чи що батьки не пускають у свої

За мірками батьків, особливо мами, я заходилася, бо було мені вже двадцять чотири роки, а нареченого й близько не було. І ось тоді я й зустріла Сергія, хлопець хороший в усіх розуміннях, але найбільше він підходив моїй мамі:

– Ти подивися, що в такому віці і роботу гарну має і машину, а йому лише тридцять. Батьки його готові квартиру йому подарувати на весілля!

– А ти про квартиру звідки знаєш?, – здивувалася я.

Мама знітилася і я аж підскочила – вона мене з ним звела!

– Так, я його батьків добре знаю, мої давні знайомі з інституту. А що ти хотіла? В твоєму віці вже треба по знайомству заміж виходити!

Я спочатку обурилася такому обману, але потім подумала, що батьки мені хочуть кращого, то вони й краще розуміються, а Сергій і справді був гарним хлопцем.

Він мені й заміж запропонував, а я все тягнула. Я не розуміла чому я так чиню, але не було головного – кохання і я все думала, як мені Сергія полюбити. Тоді я наважилася на те аби жити з ним разом. Мама схвалила одразу таке, а от батько сказав, що не розуміє навіщо разом жити.

– Щоб характерами притертися і потім не розбігтися після весілля, – сказала впевнено мама.

І ось я так живу місяць і другий і все одно не розумію як я маю закохатися, коли Сергій ну, як сказати. звичайнісінький, не тріпотить серце і все.

І може б я змирилася, якби на роботі до нас не перевели нового співробітника і тут я зрозуміла, як це може все підніматися в тобі і опускатися, як ти мрієш про когось, будучи поруч з нареченим.

Тимофій не пропонував мені нічого, а Сергій навпаки – спішив з весіллям, бо йому батьки наче теж виділили якийсь термін для одруження. Виходило дуже просто – або журавель, тобто Тимофій, в небі, або синиця, Сергій, в руках.

У нас був корпоратив і я дуже ретельно одягалася аби справити враження на Тимофія. В той вечір мені вдалося привернути його увагу і я вся просто сяяла від щастя. Ми провели час у нього і я вже така була рада, що й не думала, як там Сергій і чи чекає мене додому.

– То як проведемо цей день, – спитала я щаслива Тимофія.

– Слухай, я маю на сьогодні плани. Я тобі зателефоную сам, – сказав він так буденно, наче не першу отак випроваджує, – А ти не дуже говори про наші стосунки на роботі, добре? Адже цього не схвалять, а я новенький і не хочу втратити роботу.

Я вухам не вірила. Я до нього з усім серцем, а він отак. Кинулася я бігом до Сергія, а він навіть не слухав моїх виправдань, а просто виставив мої речі за двері і все.

Я тоді до батьків, а мама ж усе знає, бо їй подруга вже все розповіла.

– Ти як могла мене так перед людьми порядними підвести? Ти чим взагалі думала?

Я думала, що то кохання, але для моїх батьків то не було виправданням. Вони вимагали аби я перепросила Сергія, будь-яким способом.

І я б справді перепросила, бо ж Сергій виявився поряднішим за того Тимофія, але я розуміла, що той захват від моїх очікувань з ним не буде ніколи. Якщо я буду з ним, то таке прісне життя буде завжди.

Щоб самій вирішувати свою долю мені довелося покинути роботу і переїхати в інше місто, але там я зустріла свою долю і дуже рада, що тоді вирішила обрати кохання, а не стабільність. Чого і всім бажаю.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page