Коли ми з чоловіком одружилися, то пішли жити до його батьків. Костик міський, хвалився, що має трикімнатну квартиру в центрі міста. Звичайно, що я його полюбила не за квартиру, але жити в місті хотіла давно.
Але велося мені в свекрів не дуже, особливо мене вразило те, що свекруха всіма коштами розпоряджається сама.
– Так. я тримаю всі гроші, тому й ти мені даватимеш свою зарплату, – казала вона, – ви молоді і за мить їх розтринькаєте, а в мене вони стоятимуть під наглядом.
Доходило до того, що лише за гарну поведінку вона виділяла нам гроші на кіно чи кафе. Коли ти одну зарплату отак віддаєш, далі другу, то вде починаєш задумуватися над тим, а чи варто.
І я почала Кості казати, що мені таке не подобається і взагалі, я хочу жити окремо.
– Костя, мама постійно робить мені зауваження, я так більше не витримую.
– То й що? ти просто мовчи та й усе, – казав чоловік.
Я не могла мовчати і якось вона каже:
– Дуже хочеш свою квартиру? А ти її зароби, так, як ми заробили і ніхто нам не помагав, так, як ми помагаємо вам.
– Ми вам всі гроші віддаємо, то як ще маємо помагати?
– Ой, які гроші, копійки.
І так я зрозуміла, що наших з чоловіком грошей вже й нема.
В ту пору мама моя поїхала на заробітки і через якийсь час покликала й мене, а я тоді й чоловіка взяла, щоб швидко заробити на своє житло, і так ми там працювали і Костя знову мене вмовив аби гроші не тримати з собою, а передавати мамі.
– Оксано, що-що, а гроші вона зберігати вміє.
Де я могла подумати, що так буде? Згодилася.
І так ми вже на заробітках три роки, обоє працюємо в готелі, я покоївкою, а Костя сантехніком. Все добре, але додому дуже вже хочеться.
Розумієте, там з розваг у нас було мріяти, яку ми собі квартиру купимо, який ремонт зробимо, які меблі пасуватимуть. Навіть сперечалися за колір стін.
І от вирішили вже здійснити свою мрію та приїхали додому.
– Чого ви не попередили, – питає матір.
– Та ми раптово вирішили приїхати. Мамо, ми завтра йдемо дивитися декілька варіантів квартир, так, що витягуй гроші з гречки.
– Ой, – засміялася свекруха якось трішки нервово.
Ми уваги не звернули і такі щасливі зайнялися своїми справами. На наступний день поїхали дивитися квартири і вибрали один варіант, який нам повністю підходив. Залишилося взяти документи і гроші та все оформити.
І от ми приходимо до свекрухи з тим, що треба на завтра гроші поміняти, як вона каже:
– Костику, тут така справа. Я говорила з твоєю сестрою і вона ніяк не може віддати тобі гроші.
– Мамо, я їй нічого не позичав.
– Костику, то я позичила. Її чоловік бізнес розкручував і треба було. Вона казала, що все віддасть і ще й зверху докине. Костику, вона ж сестра тобі, а мені донька, треба помогти.
– Мамо, – вхопився за голову Костя.
– Ти ж знаєш, що вона віддасть, тільки не цього року. А ви їдьте ще та заробіть на ремонт. Все буде добре, ваші гроші в надійних руках.
Я не мала слів. Ми навіть з чоловіком не говорили, просто мовчали і дивилися в стелю. Щось пояснити свекрусі було неможливо, бо вона не допускала думки, що зробила щось не так.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
