Прийшла сьогодні з поліклініки і досі мене трясе. Йшла туди, звісно, не на прогулянку, повернувся ще з більшим розчаруванням.
Словом, ситуація наступна: моя доня вже понад два місяці не вилазить з болячок, то одне, то інше. Лиш виглядає, що йде на поправку, як тут вже знов гахнула температура і знов треба йти на огляд.
Перших разів чотири я водила її до сімейної. А у неї відповідь одна: щось нове підхопили. Ну, думаю, може й нове. Ну а на п’ятий раз вже й сімейна засумнівалася, каже, що треба би дообстежитися. Словом, попризначала купу оглядів і давай я ганяти, то до одного то до другого.
Ну і ви мене розумієте, як то зараз з тими вимкненнями і холоднечею дитя лікувати і ще й поліклініку водити. Ну і як бонус – графіки потрібних докторів. Один приймає вранці, другий з обіду.
Так от, сьогодні мала перший прийом на 12, а другий на 17, все за попередніми записом. Перший огляд затягнувся, нас ще до різних фахівців скерували, поміж тої біганини я побачила, що моя дитина змінилася на лиці. Мацнула за чоло – горить. У поліклініці ми пробули до 15, якраз розпочався прийом того лікаря, до котрого ми записані на 17, я вирішила побігти подивитися скільки там людей і попроситися поміж чергу, бо на правду, скажіть, як би я мала дійти додому з дитиною хворою, а потім ще й вернутися на 17.
Ну хоч живу я за 20 хвилин від поліклініки, але то є куди йти, та й холоднеча…. Звісно, що й на таксі можна, але дитини гарячка, чи зможе вона потім повернутися, та й грошей я вже з’їздила – не злічити. Словом, думаю собі: гляну що там під кабінетом робиться, може хтось та й пропустить. Підходжу, а там хлопці стоять, запис у одного на 15.00, а в другого на 15.30 і ще жінка з талоном на 16.15, та я й прошуся в хлопчини, що як ніхто не прийде на 15.15, чи він швидше вийде, то я б зайшла раніше, бо у мене мала з гарячкою. Моя Оля то вчула, та й каже:
– Мамо, та немає у мене гарячи, ми ж вранці міряли.
Її слова зачула та тітка з талоном на 16.15 і підстрибнула до мене:
– Слухайте, жіночко, у мене талон раніше за ваш, то я маю перша зайти, як хтось не прийде.
Я їй кажу:
– Пані, та у мене дитина з температурою, та й я попросилася перша у живу чергу. То або по талонах, або по черзі.
Боже, як вона на мене налетіла. Що я вислухала, словами не передати. Вже вся поліклініка на вухах стояла і головна прийшла і всі лікарі позбігалися, бо жінка не могла рота стулити.
Вона мабуть подумала, що про температуру я вигадала, щоб швидше пройти, бо почула, що Олька бовкнула, що ми вранці міряли. Але хіба дитина в 5 років може оцінити свій стан?
Я сваритися не вмію, але таки не пропустила цю пані раніше, то вже була була просто справа принципу. Я досі переконана, що якщо йдуть паралельно дві черги, то одна йде за часом у талоні, а друга по черзі, хто як зайняв.
Отже, в підсумку нас оглянула лікарка, яка дивилася на мене, як на дику скандалістку, але я клянуся, що я слова зайвого не сказала. Я сказала лише так:
– Або я йду згідно живої черги, або кожен з нас іде за часом вказаним у талоні. Крапка.
Жінка і сварилася, і верещала, і огризалася, і грозилася. Сорому я обібралася – не описати.
В підсумку, я вдома, світла немає, в хаті холодильник, у дитини гарячка під 40, а я й досі не можу отямитися від порції бруду, який на мене полився. Вже навіть сімейна дзвонила сказати, що чула про нашу ситуацію. А в мене така хвиля гніву в середині, навіть образи. Хай це по-дитячому, але хіба не я права?
Мені й справді важливо розібратися хто тут був правий, бо може я просто себе не бачу з боку.
