“Двадцять тисяч? – протягнула донька задумливо. – Ой, а хіба ж то нині гроші, мамо?”. Я сиділа і ротом повітря хапала. І це мені каже жінка через скруту у сім’ї якої я у свої 65 подалась на заробітки?
Свого часу я дуже раділа, коли моя донька виходила заміж за свого Тимофія. Хлопець був не тільки гарним, галантним, уважним, щедрим, а й при добрих грошах. Залицявся він до Анни так, що млів під’їзд і їхнє весілля було казковим і феєричним.
Ще перші роки вони жили досить таки широко, аж поки не почалось щось незрозуміле. Тимофій став дріб’язковим, переїздили вони ледь не щомісячно і все важче ставало матеріально.
Ми з донькою нічого не могли зрозуміти, вважали, що в зятя негаразди з бізнесом, аж поки нам очі не відкрив його давній друг, який прийшов до Тимофія по справі, та не застав. Виявилось, що жив наш зять завжди на вільний кошт і нині боргів має стільки, що й не снилось.
Я одразу склала два до двох і зрозуміла, що ті слова чиста правда. Казала донці їхати зі мною подалі від нього, але ж Анна свого Тимофія кохала. Вийшла на роботу, тягла родину, дітей, але ставало лиш важче.
Подивилась я на те все і вирішила їхати на заробітки, аби онукам на одяг і навчання заробити. Передавала торби із продуктами, одяг, донці гроші на оренду житла пристойного. Ну а основну суму відкладала онукам на потім, бо ж добре бачила, що з такими батьками наука їм не світить.
І от, нещодавно, онуку старшому десять років виповнилось. Я запитую, про що мріє, що я можу йому придбати. Онук і назвав якусь дорогу приставку ігрову до телевізора. Ні багато, ні мало, а більше 20 тисяч вартує. Я аж присвистнула від суми, кажу що не потягну:
— Ой, а хіба то нині гроші? – каже мені донька. – Таке свято раз в житті. Як не ти, то ми з Тимофієм придбаємо.
І таки ж купили. Онук вихвалявся, що ні в кого в класі такого немає, лиш у нього тато і мама найкращі і здійснили мрію.
А я оце сиджу, тру коліна, які вже через раз слухаються і слізьми вмиваюсь. Що я тут роблю? Як то я доньку свою так виховала і чи з однієї ми із нею планети? А головне – онуки туди ж.
Не знаю, як тепер і бути мені? Їхати додому, тримати ті гроші собі на старість? А чи залишитись і поки можу таки допомагати дитині, рано чи пізно – прозріє.
Заплуталась я. Підкажіть, як бути і як вчинити правильно?
