Я з своїм Михайлом одружені майже сім років. Познайомилися в інституті, вчилися на інженерів, жили в одному гуртожитку на сусідніх поверхах. У Михайла завжди було багато пакетів і лотків з їжею, які він тонами привозив з дому в гуртожиток кожного понеділка. Його мама дуже смачно готувала і дбала, щоб її син завжди був ситий.
І ось, коли Михайло надумав зі мною одружитися, повіз мене знайомитися з тією самою мамою – Тетяною Павлівною. Ми одразу з нею порозумілися. Це була практична, розумна і доброзичлива жінка. Вона нарoдила Михайла в 18 років, а коли йому було півроку, її чоловік зaгинyв. Але Тетяна Павлівна знайшла в собі сили виростити Михайла справжнім чоловіком. Їй доводилося багато працювати, щоб прогодувати себе і сина, тому на побачення з чоловіками часу не залишалося. На момент нашої першої зустрічі їй був 41 рік, але виглядала вона навіть молодше.
– Ось, передаю тобі в руки Михайлика мого, – посміхнулася мені Тетяна Павлівна, коли дізналася, що ми зібралися одружитися.
І ось, ми з Михайлом, отримали дипломи та зіграли весілля. Жити вирішили в його рідному місті – Михайла взяли там на хорошу роботу. Тетяна Павлівна не хотіла , щоб ми до неї переїжджали – вона жінка зайнята, та й звикла вже жити одна. Ми були згодні з нею в цьому питанні і зняли житло недалеко від неї, через декілька автобусних зупинок.
Іноді Тетяна Павлівна заходила до нас в гості. Завжди доглянута, в брючному костюмі або в костюмі з спідницею, з сумочкою через плече. Вона ніколи ніяких зауважень мені не робила, борщі мої хвалила, та ще й допомагала по дому – золото, а не свекруха. Нас з Михайлом теж частенько кликала на пиріжки, і ми з радістю пригощалися. У Тетяни Павлівни було багато подруг і друзів – то в театр з кимось йде, то в філармонію, то на День народження її запросили. Загалом, бурхливе життя.
Коли народився наш Сашко, Тетяна Павлівна допомагала нам більше всіх: і купати навчила, і як правильно дитину до грyдей прикладати, і гуляла з ним, щоб я могла вдень поспати. Сашко наш часто бував у бабусі, якщо була потреба вона могла забрати його з садка.
А потім свекруха почала нас уникати. Сама не приходить, до себе не кличе. Питаю у чоловіка – може, образилася на щось? Ні, каже, сьогодні подзвонила і повідомила, що на три місяці їде до подруги в сусіднє місто. Ми знизали плечима, подумали, що це дуже схоже на Тетяну Павлівну – зірватися і поїхати відпочивати. Тільки ось, чому так надовго?
Дзвонила вона нам кілька разів по скайпу. Відео просила включити – на Сашка подивитися, а сама себе не показує. Я нічого не розуміла, напряму запитала чому не включає відео – вона жартує.
І ось, одного разу дзвоню я Тетяні Павлівні, а вона каже, що в лiкaрню потрапила, «з сeрцем». Я сказала, що ми приїдемо її провідати, але свекруха категорично відмовилася. «Я подзвоню вам, коли випишусь, тоді вже вдома побачимося». – вирішила вона.
І дійсно, через пару днів вона запросила нас до себе, попередивши, що хоче нам щось розповісти. Двері нам відчинив незнайомий чоловік, а за його спиною стояла сяюча Тетяна Павлівна і … тримала на руках немовля!
– Я з Анатолієм Миколайовичем розписалися. І Ганну нарoдили. Я вам не говорила, щоб не бентежити, та й боялася, раптом ви засуджувати будете, мені все ж таки 48 років, а тепер діватися нікуди.
Я так рада за свою другу матусю! Вважаю, що вона як і всі заслуговує на щастя абсолютно в будь-якому віці! Я тепер їй допомагаю з Ганнусею, як вона мені колись. Живуть вони з Анатолієм Миколайовичем душа в душу. Ось така золота у мене свекруха!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
