Люба крутилася перед дзеркалом:
— Мені чогось не вистачає.
Ми з Ілонкою дивилися на неї з цікавістю, ще б пак, наша близька подружка, з якою ми ще вчора грали в ляльки, виходить заміж. Але ж вона старша за нас лише на два роки.
— Не вистачає брів, — підказала я. На щоках у Люби смуглявими зірочками з небес розсипалися веснянки, відповідно брови на їх фоні здавалися білими і зовсім непомітними.
— І що ж мені робити? — засмутилася наречена.— Вже зовсім скоро приїде Олексій.
— Ми щось придумаємо…
Ілона швидко повернулася з вуглиною:
— Он в печі знайшла. Зараз ми тобі брови і намалюємо.
Сказано зроблено. Залишився останній штрих, наречена пощипала собі щоки, щоб трішки їх підрум’янити, пoкусала губи, щоб до них підлила кров і перед нами вже стояла справжня красуня.
— А, як же одяг, адже наречена повинна бути в білій сукні і з фатою.
— У мене є білий сарафан і на ньому зовсім не видно квіточок, а фата? — Люба озирнулася навколо. — Так ось же вона, — наречена стягла мереживну накидку з подушки.
А ми їй ще встромили в зачіску ромашки. Вийшло дуже красиво.
Тітка Надія, Любина мати, заглянула в двері:
— Ну, що, готова, — і сплеснула руками.— Ой, тримайте мене, що ти з собою зробила?
І мокрим рушником почала витирати брови, які Ілона пофарбувала від душі, майже до самих вух.
— А ви чого тут вештаєтесь, марш по домівках, — скомандувала тітка Надія.
Всю дорогу додому Ілонка бубніла:
— Ми її причепурили, а нас навіть і не запросили…
— Ага, а я їй свої нові туфлі позичила, — зітхнула я.— І тепер мушу в цих ходити, — і з жалем подивилася на порвані босоніжки.
І взагалі нашій подружці пощастило, виходить заміж, тепер їй не потрібно вчити уроки, ходити в школу, як нам. Свобода.
***
Любу ми провідали через тиждень, її чоловік дядько Олексій, був на роботі, а Люба готувала борщ. Весь стіл був завалений відходами з капусти і картопляним лушпинням.
Пічка нещадно коптіла, Люба витирала почервонілі очі і чхала.
— А ще потрібно попрати, — вона кивнула на ночви з замоченою білизною.
— А що я буду робити, коли з’явиться дитина.
В гостях ми затрималися недовго, вийшли на вулицю і майже одночасно зітхнули. Як добре. Зараз підемо уроки вивчимо і побіжимо гратися на вулицю.
***
Ця історія сталася п’ятдесят років тому. Наша п’ятнадцятирічна подружка вийшла заміж за хлопця, який був майже вдвічі старший за неї.
Дядько Олексій обожнював свою юну дружину. Закривав очі на всі її витівки, однак в підсумку, через три роки залишився один з маленькою донькою. Люба втекла з коханцем в сусіднє село і більше ми про неї нічого не чули.
Фото ілюстративне.
