Вказати дядьку Ільку на двері після того як не стало моєї мами, у мене навіть думки не було. Хай і не рідний він мені батько, хай і не було у нас теплого спілкування ніколи, але з мамою вони в парі прожили дуже гарно за що я йому була вдячна.
Та й знала я що йти йому нікуди. Свого часу розлучившись із дружиною він залишив квартиру їй і дітям. До знайомства з моєю мамою жив у гуртожитку. Йому було далеко за 70,і я прекрасно розуміла те, що нового дому він знайти не матиме ні сил, ні фінансів.
Ще після того як ми попрощалися з мамою я йому сказала, що хоч і оформлю хату на себе він може тут жити. Пообіцяла приїжджати так само як і приїжджала ще за життя матері своєї. Він людина у віці, я добре бачила що сам він уже обійти себе повністю не міг.
5 років ми з чоловіком двічі на місяць приїздили у дім моєї матері. Дядько Ілько, хоч і мав уже 80 років, але ще тримався молодцем. Та й мені було спокійніше що біля дому є жива людина. Все ж не в пустку поверталася і не потерпала, що хтось щось винесе за нашої відсутності.
Минулого місяця як на те, занедужали ми і до дядька Ілька вибратися ні сил ні змоги не мали. Проїхали лиш минулими вихідними і були дуже враження побаченим. Тепер і я і чоловік розгублені і просто не відаємо, як бути далі.
Як тільки наше авто заїхало у двір, нам назустріч вийшла жінка у маминому халаті і в обрізаних маминих капцях. Я ті речі берегла у шафі, тому мене прикро вразило таке до них ставлення. Та ще й наявність у них чужої людини.
Панянка була при надії і вже напевно на останніх місяцях. Вийшла до нас вона запитати хто ми власне такі і що хочемо тут:
— Те ж саме вам можу сказати, – відповіла я. – Я власниця свого дому і мене дуже цікавить чому ви ходите по моєму подвір’ї у моїх же речах.
А я ж і не знала що ви приїдете, дуже незручно вийшло, – затараторила вона швидкомовкою. – А тата немає, він на рибалку пішов.
Ще більший сюрприз мене очікував у домі, адже там бігало двійко діток. По підлозі були розкидані речі і іграшки моїх дітей. Виявилося що молодша донька дядька Ілька розлучилася зі своїм чоловіком і він виставив її з дітками із дому. Іти жінці було нікуди, адже залишену дядьком Ільком квартиру вже давно було продано. Єдиним місцем куди вона податися могла -до тата. Тобто у мій дім.
— А куди іще йти з двома малими дітьми? – розводить руками дядько Ілько, – я поки при силі, можу з малими їй допомогли ну не на вулиці ж їй жити? Ви лиш двічі на місяць приїжджаєте, вам вона точно заважати не буде.
З одного боку я розумію дядька Ілька і то що це його дитина, а з іншого боку виникає дуже багато питань побоювань. Дядько Ілько людина у віці і хай живе ще довго, але ж і мама нікуди не збиралась, молодшою була, а вже п’ять років як її немає.
Я дуже розгублена і просто не знаю. як бути і що робити. знаєте. одне діло приїздити до себе у хату, проводити там канікули з дітьми, чи відпустку і знати, що ти там одна господиня. Тиша, спокій. Ну а коли там буде мале дитя і ще двоє. ну хіба я зможу туди приїхати? а чи матиму бажання?
Дарувати я дім точно нікому наміру не маю, ми з чоловіком збирались там жити, як на пенсію вийдемо. А тут таке.
Як же мені вчинити? Як бути. І Доньку дядька Ілька шкода і його і дім. заплуталась.
Прошу поради, бо геть не знаю, як вчинити.
Маргарита С.
