Моя історія кохання починалася дуже банально – не хотіла мене за невістку мати мого коханого і так сильно не хотіла, що була ладна на все. Володю вона відправила на вахту, а мені сказала, що він мене знати не хоче і ще не знати чия то дитина буде, адже судячи з моєї мами, то там треба ціле розслідування робити.
Я сильно образилася на коханого, адже обіцявся любити, берегти, одружитися, а сам втік. Я тоді до матері поїхала в місто і там на світ з’явився мій Дмитрик. Я мріяла як приїду з сином, як Володя вернеться і покажу йому дитину, а він впаде на коліна і попросить у мене вибачення і ми будемо жити довго і щасливо.
Але інша звістка збила мене з ніг – женився Володя і везе дружину звідти. Для мене його більше не існувало і я почала жити з образою в серці і заповзятістю виростити сина, все йому віддати, щоб він потім показав батькові, хто його ростив.
Отакі у мене були думки, коли дитина потребувала хіба підгузок, але з роками треба й одягу, їжі більше, солодощів і іграшок.
Мати моя мені не допомагала і вважала, що й так робить мені послугу.
– Ти в моїй квартирі живеш і твій малюк мені всіх кавалерів відлякує! І ти ще смієш від мене грошей вимагати?
Далі від мого кохання лиш спогад залишився, бо я геть змінилася, стала черства і ділова. Працювала в Україні, але що було тих грошей, тому подалася на рік за кордон і вмовила матір.
– Я тобі дам грошей, тільки попіклуйся про нього.
І мама згодилася, та й не було вже таких охочих на її серце, а грошей дармових і вона хотіла. Отак ми з нею й впряглися і кожен отримував вигоду.
Коли син став більшим, то питав хто його батько і я сказала те, що й було у мене на серці:
– Нема його більше, синку.
Чим більшим син ставав, тим все чіткіше розумів, а якось мама моя не витримала і йому все розказала. В нього якраз був підлітковий вік і вона з ним не справлялася і тому сказала те, що думала:
– Ми тебе виховуємо, а твоєму батечку на тебе й діла нема, то будь вдячний, чи ти у нього вдався?
Ось тоді він і поїхав в село до мого батька. Не знаю, що він йому казав, але, коли я приїхала з роботи, то мене чекав в хаті син і Володя.
– Юліє, – сказав Володя, – нам треба серйозно поговорити.
Він розказав, що мати його переконувала, що на весілля треба грошей і він має поїхати та заробити, а вже потім пропонувати руку і серце. Коли ж минуло кілька місяців, то вона написала, що я вийшла заміж і вже при надії.
– Добре, сину, що ти не женився. Бачиш, як вона в матір пішла?
З того всього він почав ходити до жінки з роботи. але не могла вона тут ужитися, все їй було чуже від мови до звичаїв, тому почала сама гуляти. І до того вона тут не хотіла жити, що покинула сина і подалася додому. Отак всі ці роки й жив Володя: сам працював на вахті, мати ростила його дитину, а жінка була бозна де.
Ми помирилися. Свекруха мене слізно просила пробачити.
– Якби ж я знала, що так доля обернеться, я ж тільки хотіла для своєї дитини найкращого, – казала вона.
А все могло б і не змінитися, якби мій Дмитрик не взяв все в свої руки. Я йому дуже вдячна і він вже й сам бачить, що зробив добре діло і треба продовжувати не завдавати батькам клопоту. Вони навіть зі Славком, зведеним братом, здружилися. А я що – лиш дякую Богу і радію, що все так вийшло.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота