Обтяжлива турбота.
— Так, мамо, я тебе чую, — закотила очі Аліна, відсуваючи телефон від вуха. — Мамо, мені ніколи! У мене літак за дві години! Давай поговоримо на цю тему, коли я повернуся з відпустки!
— Тобі завжди ніколи! – долинав роздратований голос із слухавки. Дівчина скривилася і відсунула телефон ще далі. — Тобі вже двадцять п’ять! Я хочу онуків, розумієш? Хоча про що я? Тобі завжди було начхати на мою думку. Коли ти нарешті вийдеш заміж?
— Онуків? — Аліна миттю глянула на годинник і важко зітхнула. Увімкнувши гучний зв’язок, дівчина ще раз перевірила речі, боячись щось забути. — Тобі Семенових трьох дітей мало чи що?
— Та вони на нього зовсім не схожі! – обурилася жінка на тому кінці дроту. — Поняття не маю, від кого Олена їх народила! А син вірить цій вертихвістці!
– Так, все! — Аліна закрила валізу і повернулася до телефону. На мене чекає таксі. Бувай!
Дівчина полегшено прибрала телефон у сумку, попередньо увімкнувши беззвучний режим. Вона була впевнена, що мати не перестане їй телефонувати. Що вдієш, жінка страшенно не любила, коли останнє слово залишалося за кимось іншим.
Яка ж Аліна того дня була щаслива, коли з’їхала від матері на орендовану квартиру. Ніхто не командує, як правильно прибирати, готувати, поводитися з друзями. Тамара Петрівна владна жінка і завжди намагається влізти у чуже життя!
От і зараз, проживаючи в іншому місті, вона примудряється телефонувати їй по п’ять разів на день і повчати. А головна тема кожної такої розмови – особисте життя дівчини. Точніше, його відсутність.
— Гаразд, хоча б три тижні проживу спокійно, без щоденних нотацій, — пробурмотіла Аліна, чекаючи на свій рейс. — Сподіваюся, вона переключить свою увагу на когось іншого. Наприклад, на того ж Семена. Нехай промиває йому мізки на тему подружньої невірності.
Задоволена і засмагла дівчина вийшла з таксі. Увагу Аліни одразу привернуло світло у вікнах її квартири.
— Тільки не це, — зітхнула Аліна, миттю втрачаючи свій чудовий настрій. — Невже матуся вирішила завітати до неї в гості?
— Аліночко! – гукнула дівчину сусідка, яка виходила з під’їзду. – До тебе в гості приїхала мама.
— Давно? — роздратовано запитала господарка квартири, роздумуючи, над тим чи не погостювати їй у подруги пару днів.
– Вчора. Дуже засмутилася, що не застала тебе вдома. Виявилося, що вона переплутала дати.
– Зрозуміло. Дякую, тітко Любо. Я пішла на каторгу.
Дивлячись на сумну дівчину, сусідка замислилася, чи правильно вона вчинила, не попередивши її про ще одного гостя. Незнайомого тридцятирічного чоловіка.
У квартирі пахло улюбленою стравою мами – борщем. Який, до речі, сама Аліна не могла терпіти. Настрій швидко опускався до позначки мінус.
Мама поралася на кухні. Та ще й не одна. Поруч сидів інтелігентний на вигляд чоловік, який з апетитом поїдав суп. Тамара Петрівна із задоволеним виглядом сиділа поруч і щось йому розповідала.
— Вона в мене гарна дівчинка, скромна. Вона тобі сподобається, от побачиш! Тим паче, у неї своя квартира, і досить непогана робота.
– Головне, щоб смачно готувала та справлялася зі своїми домашніми обов’язками, – кивав гість жінці. – Я звик жити у чистоті. А ще щоб зі мною не сперечалася. У домі має бути один господар – чоловік!
— Звичайно, звичайно, — закивала Тамара, підсуваючи чашку з чаєм. — Їй такий і потрібен! Щоб кулаком по столу!
— Це я можу, — погодився гість. – Коли там приїде ваша дочка?
— Незабаром.
— Та я вже приїхала! — Не витримала і втрутилася Аліна. — Це що за опудало в мене на кухні? Мені викликати поліцію?
— Це твій наречений! – обурилася жінка. – Через тиждень подасте заяву у РАЦС, розпишетесь, а на наступний рік я стану бабусею.
— Геть звідси, — процідила крізь зуби дівчина, відбираючи у чоловіка чашку. — І щоб я тебе тут більше не бачила, ясно?! За хвилину не зникнеш – проведеш ніч у відділку поліції.
— Даруйте, та хіба так можна! Я покинув усі свої справи та приїхав.
— Геть, — гаркнула Аліна, жбурнувши нещасну чашку об стіну. Чоловік із ображеним виглядом попрямував до виходу. Зачинивши двері, дівчина перевела погляд на матір. — Ключі.
— Які ключі? — Прикинулася, що не розуміє жінка.
— Ключі від моєї квартири, — по складах промовила Аліна, простягуючи руку. – Швидко!
— Тримай свої ключі, — розлютилася жінка. – Кого я виховала! На рідну матір гарчить! Я бігаю, намагаюсь знайти їй гарного нареченого, а вона крутить носом. Залишишся сама, з п’ятьма кішками, згадаєш матір!
— Чому лише п’ять? Я всі десять заведу! І взагалі, ще одна така витівка, і можеш забути, що маєш доньку.
— Ну й будь ласка! – смикнула плечем Тамара Петрівна. — Ти ще сама до мене прибіжиш, а я не захочу тебе слухати!
За кілька хвилин голосно грюкнули вхідні двері. Мати пішла, вкрай незадоволена поведінкою доньки.
Аліна стомлено опустилася в крісло і схопилася за телефон. Їй одразу відповіли, ніби тільки те й робили, що чекали на її дзвінок.
— Нагадай мені змінити замки, — без передмов почала Аліна. — А ще краще, допоможи поміняти квартиру. Сьогоднішній сюрприз був останньою краплею.
Даремно мати намагалася знайти їй чоловіка. Аліна сама чудово з цим впоралася. Весілля буде через місяць, але дівчина не впевнена, що хоче бачити на святі свою матір.
Фото ілюстративне.
