Але кожен раз в останній момент серце стискалося, від спогадів цих…. Скільки себе пам’ятав в дитинстві, цей ключ був з ним. Спочатку на засмальцьованому шнурку від старого кросівка, він бовтався під сорочкою, щоб «Семен халамидник такий” не посіяв його в розпалі дворових ігор.
Потім зайняв солідне місце в ріденькій зв’язці. Вони тоді в складчину з друзями купили старенький мопед, і батько Сергія дозволив їм використовувати під гараж свій сарай з інструментами.
Поки стояло тепло, в цей сарайчик Семен частенько прокрадався, коли всі друзі розходилися по домівках – до ситної вечері, до м’яких ліжок. Семену було краще залишитися голодним і заночувати на тапчані в сарайчику, ніж зайвий раз стикатися з черговим «татом» вдома. Мама його не помічала чи їй було так зручніше.
Вона завжди була такою – жила, як їй було зручніше. З полегшенням зітхнула, коли син подав заяву в училище і зумів сам домовитися про місце в гуртожитку, не дивлячись на міську прописку.
З служби Семен не повернувся в своє місто, а ось ключик зберігав. Хоча не думав, що стане в нагоді. Мама в гості не кликала, Оленка, що лила сльози на його плечі біля автобуса у військкомат, вийшла заміж – не дочекалася.
І крутило потім Семена життя серйозніше, ніж на американських гірках. Матері іноді посилав грошей, але жодного разу не почув слів вдячності. Хоча, він і не чекав подяки, чекав просто фрази – “синочку, ти б хоч приїхав”… Не кликала, обривала на півслові, якщо дзвонив.
Ключик став у нагоді, коли спорожніла квартира, і нікому вже було відкрити йому двері. Пізно дізнався, що не стало матері, занадто пізно. А все одно вибачення просити не хотілося, камінь так і лежав на серці. Яке дитинство – з’явитися на світ небажаним дитям і без батька, не зазнавши материнської любові, турботи, таке і прощання на самоті. Навіщо приїхав, навіщо так поспішав? Сам не розумів. Може яку крапку поставити в житті захотілося.
Сусіди майже всі змінилися і недовірливо поглядали на дивного недоглянутого чоловіка, що з’явився в квартирі Семенівни і намагався з’ясувати про останні дні своєї матері. Знизували плечима і закривали двері перед його носом. Вигляд і справді бажав кращого.
Увечері несподівано дзеленькнув дзвінок.
– Семене, я ваша сусідка, відкрийте, будь ласка. Мені сказали, що ви приїхали. Це я вам дзвонила, коли хотіли квартиру вашої мами опечатувати, як нічию.
Прослизнувши безстрашно в передпокій, молода сусідка продовжила:
– Мені тітка Люба перед тим, як її в лікарню забрали, ключ дала, кота годувати. А в лікарні… вона всього два дні там була і все. Я навіть не встигла їй передачку передати. Прийшла, а її вже немає.
Кота ми з Вадимчиком собі забрали, а ось всі квитанції, що агент ритуальний виписував, тут і свідоцтво, і місце поховання. А це гроші, що залишилися. Вам зараз напевно потрібно, ви ж на дорогу витратилися. І її ключ. Я не спитавшись гроші взяла, вони в документах були, вибачте, але довелося поритися. Напевно, некрасиво, але ховати ж потрібно було по людськи? Щоб було куди прийти, пом’янути. Зате ось і вас вийшло знайти через її папірці.
І майже без перерви продовжила:
– Ой, ну що ж я така недолуга! Ви ж голодний, з дороги, та в порожній квартирі… Ходімо до нас. Я нижче поверхом квартиру орендую. У нас борщ, і пиріг з капустою. Таке ось капустяне меню, не погребуйте, га?
На затишній кухні, просоченій захопливим ароматом пирога, у Семена спала напруга останніх днів. Невідомий Вадимчик виявився чудовим пацаном дев’яти років. А балакуча сусідка його мамою Світланою. І защеміло серце у Семена – якою любов’ю світилися очі Світлани, коли вона дивилася на сина! Така не виставить сина за поріг заради чергового чоловіка.
Потихеньку за розмовою дізнався, що доля до Світлани теж не завжди теплим бочком поверталася. Чоловіка коханого не стало через три роки після народження Вадика. Батьки його недовго терпіли вдову сина – попросили на вихід зі свого дому. З нехитрими дрібничками і пішла, тільки без заощаджень, що вони з чоловіком по копієчці збирали на власне житло. Та тільки зберігали не в тому місці, як виявилося.
По орендованих квартирах вже п’ятий рік поневіряються.
Видно, що на життя не озлобилася. Ось і маму його поховала сама. А Семена зустріла з повагою, незважаючи на бомжуватий його вигляд. Та й якби не вона, то й не дізнався б Семен про те, що став зовсім сиротою на цьому світі.
Хоч як добре було йому у сусідів, але зітхнувши, почав прощатися.
– Засидівся я, піду. Завтра день важкий. З’їздити до матері потрібно, щодо пам’ятника розпорядитися. Документи в порядок всі привести, а у мене ввечері літак. Дякую вам, Світлано, за все. За маму. За доброту вашу і прийом. Напевно більше не побачимося. Але якщо якась біда – знайте, до мене можна звернутися в будь-який час. Телефон тепер мій у вас є.
– Ти навіщо цього бовдура приймаєш? Ти бачила які у нього ручища? А погляд? Відразу ж видно – недоглянутий халамидник. Прилетів на материн спадок. Щось я його раніше у неї не бачила. Ти перевір – всі речі хоч цілі, та замок поміняй, бо як повернеться вночі.., – бурчала на Світлану пильна і всезнаюча старша по під’їзду. – Навіть шоколадки дитині не приніс за все, що ти для нього зробила.
Світлана відмахнулася. Їй Семен дуже навіть сподобався. А шоколадку? Що вони шоколадок не їли? Допомогли хорошій людині і нехай.
Через тиждень в квартирі над ними з’явилася бригада спритних робітників. Щось виносили, стукали, свердлили. Потім розставляли нові меблі. «Напевно продав Семен квартиру, нові мешканці на свій лад облаштовуються» – між іншим подумала Світлана і трохи засумувала. Не повернеться більше спадкоємець. Якось все оформив не чекаючи потрібних півроку.
А він дійсно оформив і встиг переробити купу справ до відльоту. Він багато чого міг тепер собі дозволити. Навіть чартерний рейс, що терпляче чекав свого єдиного пасажира, і залетів на добу в своє рідне місто.
Ще він зняв зі зв’язки свій ключ і викинув його. У тій квартирі вже нові двері та надійні інші замки. А належить вона добрій жінці Світлані і її чудовому пацану. Тільки вони поки про це не знають.
Його повірений вручить документи їм уже разом з ключами, коли пройде реєстрація і нічого вже виправити буде неможливо. А то були сумніви у Семена – чи прийме Світлана його подяку. Дуже вже вона жінка гарна і правильна, давно він таких не зустрічав.
Автор: Тетяна Бpo.
Фото ілюстративне.
