Христина сиділа на ґанку й тримала в руках стару бляшанку з-під монпансьє. У бляшанці лежала міцна капронова нитка, яку вона поцупила в батька з рибальського ящика, і велика голка. Навколо неї на старій газеті була розсипана дрібна лісова суниця. Дівчина збирала її на просіці майже три години, спина заніміла, а пальці стали рожевими від соку.

Вона акуратно протикала кожну ягоду ближче до хвостика, щоб вони не розвалювалися, і зсувала їх донизу. Силянки виходили густими, важкими та липкими. Христині дуже хотілося приміряти це намисто, вона підняла руки, намагаючись зав’язати вузол на шиї, але нитка вислизнула. Ягоди посипалися на дерев’яні дошки ґанку, деякі покотилися в траву, миттєво збираючи на себе пил та сухе сміття.

— От же ж, — тихо сказала Христина, заглядаючи під лавку.

За парканом почувся сміх. Матвій стояв біля хвіртки, тримаючи в руках розібране велосипедне колесо. На ньому були старі спортивні штані з витягнутими колінами та брудна футболка. Він дивився, як дівчина повзає навпочіпки, намагаючись урятувати ягоди.

— Руки з одного місця ростуть, — голосно сказав Матвій і крутонув колесо в руках.

— Тебе не питали, — відрізала Христина, навіть не підводячи голови. — Іди куди йшов. Велосипед полагодь спочатку, майстер.

Матвій тільки пирхнув, перекинув колесо через плече і пішов далі по дорозі, голосно швиргаючи ногами камінці.

Христина приїжджала сюди щоліта. Її батьки працювали все літо, тому щоб тринадцятирічна донька не сиділа сама в задушливій двокімнатній квартирі, де від спеки плавився лінолеум, її відправляли до двоюрідної тітки Люби в село. Тітка Люба жила сама, дітей не мала, господарство тримала невелике — десяток курей та город. Вона постійно намагалася нагодувати Христину гарячими коржами з сиром, купувала у сусідів жирне молоко й бідкалася, що дитина з міста приїжджає «прозора, як папір».

Матвій був на два роки старший. У селі його вважали дорослим, бо він уже допомагав батькові на пилорамі й їздив на старому мопеді, який постійно глохнув у найменшій калюжі. На Христину він тривалий час взагалі не дивився — міські дівчата здавалися йому занадто вередливими, вони боялися комарів і не вміли ходити по стерні босоніж.

Наступного дня після обіду Матвій знову з’явився біля будинку тітки Люби. Цього разу він їхав на батьковому старому дорослому велосипеді, який був йому трохи завеликий. Хлопець проїхав повз паркан тричі, вдаючи, що дуже зайнятий перевіркою гальм. Коли Христина вийшла винести відро з лушпинням до компостної ями, він різко загальмував, так що задня шина занесла на гравію.

— Привіт, — сказав Матвій, дивлячись кудись у бік сараю.

— Ну привіт, — Христина поставила порожнє відро на землю.

— Ти чого до клубу не ходиш увечері? Там пацани магнітофон виносять на ганок.

— Мені тітка Люба не дозволяє так пізно. Каже, що там самі хулігани.

— Та які хулігани, — Матвій сплюнув крізь зуби. — Звичайні всі. Чуєш, а ти суниці на ліску збираєш?

— Вже не збираю, довго збирати, — сказала Христина і повернулася до хати.

Вранці, коли тітка Люба пішла відкривати курей, вона закричала з двору:

— Христино, іди глянь, що тут на паркані висить!

На верхній частині штахетини висіла пластикова пляшка з відрізаним верхом набита суницями. Ягоди блищали на сонці, і від них уже літали перші оси. Христина вийшла, зняла їх і мовчки занесла до хати, нічого не пояснюючи тітці.
Через два дні за Христиною раптово приїхав батько. Дівчина швидко збирала речі в стару шкіряну валізу. Матвій того дня поїхав з батьком у район по запчастини для трактора, тому навіть не знав, що Христини вже нема в селі.

Минув рік. Христина знову приїхала на канікули. Вона витягнулася, підстригла волосся під каре і більше не носила дитячих сарафанів. Сільські хлопці тепер часто крутилися біля її паркану, голосно сміялися й пропонували підвезти на мотоциклах до ставу. Матвій тримався осторонь. Він став ширшим у плечах, на руках з’явилися мозолі від роботи, а погляд став важчим.

Вони зустрілися біля магазину. Христина купувала хліб і масло для тітки, а Матвій брав мило для матері.

— Дякую за ті ягоди, — тихо сказала Христина, коли вони вийшли на ґанок магазину. — Я їх до міста довезла. Вони, правда, засохли, але все одно були смачні.

Матвій почервонів, його шия стала малиновою. Він сховав руки в кишені куртки.

— Та мені не шкода.

— У мене теж для тебе дещо є, — Христина витягла з кишені маленьку круглу коробку. Всередині лежав сірий камінь із наскрізною дірочкою — курячий бог, якого вона знайшла під час поїздки з батьками на кар’єр. — Батько каже, що такі камені приносять удачу тим, хто часто в дорозі. Візьми.

Матвій узяв камінь. Його пальці були грубими, з чорними смугами під нігтями від мастила.

— Дякую, — буркнув він. — Прикольний.

Того ж вечора він уперше посадив її на раму свого велосипеда. Вони їхали старою дорогою повз соняшникові поля. Велосипед трясло на кожній вибоїні, Христина трималася за його плечі, її коліна торкалися його рук, коли він крутив педалі. Вони ні про що не говорили, навколо тільки тріщали коники в траві й рипів ланцюг.

Тітка Люба пізніше за вечерею, розливаючи чай, сказала:

— Дивись мені, Христино. Матвій хлопець непоганий, але в нього характер батьків — важкий. Та й куди тобі, ти ж міська, інститут закінчувати треба. А він тут так і залишиться на пилорамі.

— Ми просто спілкуємося, тьотю, — відповіла дівчина, дивлячись у вікно, де в темряві світилися вікна сусідньої хати.

Йшов час. Хлопець став похмурим, часто сидів вечорами на колодах біля своєї хати, крутив у руках той самий сірий камінь на нитці. Він хотів сказати Христині щось важливе, але щоразу, коли вони залишалися вдвох, слова зникали.

Погода зіпсувалася раптово. Три дні йшов густий, холодний дощ, який перетворив сільські дороги на суцільне місиво. Місцева річка, яка зазвичай була мілкою й спокійною, сильно піднялася, вода стала коричневою, тягнула за собою гілля та сміття з берегів.

Двоє хлопчаків років по вісім, сусідські діти, пішли дивитися на велику воду. Вони вирішили перевірити саморобний пліт, який залишили біля верби. Пліт відірвало від берега миттєво. Хлопці злякалися, один із них упав у воду, інший зачепився за кущ, що занурився в річку, і закричав.

Матвій у цей час порався в стайні. Почувши крики з боку левади, він кинув молоток і побіг прямо через мокрий город.

Коли він дістався води, один хлопець уже тримався за гілку, але течія затягувала його під коріння. Матвій стрибнув у воду прямо в чоботях і важкій куртці. Він зумів виштовхнути першу дитину на мілину, де вже збиралися люди з ближніх хат.

Другого хлопця відносило далі, до повороту, де вода крутилася виром навколо старих паль колишнього містка. Матвій поплив туди. Люди на березі бачили, як він підхопив дитину й штовхнув її в бік кущів, де хлопця перехопив сусідський тракторист. Самого Матвія затягнуло під корягу. Важкий одяг і холодна вода не залишили шансів. Його шукали до наступного ранку всім селом.

Христина приїхала в село першим же автобусом, як тільки тітка Люба зателефонувала. Вона не плакала при людях.

Вона пішла на просіку, де минулого року збирала суницю. Ягід уже майже не було — сезон закінчився, але вона знайшла кілька дрібних, прибитих дощем до землі. Нанизала їх на звичайну нитку, яку знайшла у тітчиній хаті.
На цвинтарі було тихо. Свіжа земля, багато вінків із пластиковими квітами. Христина поклала суничні силянки на дерев’яний хрест.

— Навіщо тобі той камінь був потрібен, якщо він нічого не може. — тихо сказала вона, дивлячись на землю.

Вона так і не почула від нього тих слів, які він збирався сказати.

Але всі в селі й так знали, чий велосипед найчастіше стояв під вікнами Любиного будинку.

Життя плило далі.

Христина закінчила навчання в місті, вийшла заміж за Олега. Вони обоє працювали в фірмі, яка займалася нерухомістю, робота була паперова, спокійна.

Христина назвала сина Матвієм. Чоловік не заперечував, він знав, що в селі в неї колись був друг дитинства з таким іменем.

Поки була жива тітка Люба, Христина щомісяця переказувала їй гроші, передавала автобусом пакунки з продуктами й теплими речами. І завжди просила: «Тьотю Любо, зайдіть на цвинтар, покладіть там щось». І тітка ходила, поки тримали ноги. Садила на могилі лісову суницю, яка розрослася по всьому горбку густим зеленим килимом.

Тепер тітки Люби теж не стало. Будинок продали під дачу якимось міським людям. Христина приїхала сюди вперше за багато років. Їй уже виповнилося сорок, на скронях з’явилися перші сиві волосини, які вона ретельно зафарбовувала.

Вони приїхали з Олегом на новій машині, зупинилися біля цвинтарних воріт.

Христина йшла вузькою стежкою між огорожами. Могилу Матвія вона знайшла відразу — його батьки теж тут, і за місцем ніхто не доглядав, але суничні кущі повністю закрили землю під хрестом. Зараз якраз був кінець травня, і на зеленому листі біліли дрібні квіти.

Вона сіла на низьку залізну лавочку, яку колись поставив Матвіїв батько.

— Ну от і все, Матвію, — сказала вона про себе. — Син уже великий, цього року школу закінчує. На тебе схожий — такий же впертий, з технікою постійно копирсається…

Олег чекав біля машини. Коли Христина повернулася, він відчинив їй двері, помітив, що очі в неї червоні, але нічого не запитав, тільки мовчки рушив з місця.

На хресті залишилася сидіти маленька сіра пташка, яка дзьобала сухе листя навколо старих кущів.