Дзвінок настирливо дзеленькав останні три хвилини поспіль. Ми нікого не чекали, тому навіть не підходили поглянути, хто ж нас турбує. Коли ж у зятя завібрував телефон, той знехотя сказав “Алло”. Вже за хвилину полетів відчиняти. На порозі стояла моя сваха з трьома великими дорожніми сумками.
Коли я виходила заміж, то мала невелику кімнатку гуртожитку у власності. Чоловік жив у двокімнатній квартирі бабусі, тож уже сім’єю ми оселились там.
Кімнатка не пустувала, оскільки гуртожиток був дуже хорошим і жили в ньому сім’ями. Ми із чоловіком здавали ті квадратну метри в оренду багато років і мали такий собі пасивний дохід. Хоча, як дохід? Ті гроші ми складали на купку, адже ще від появи на світ нашої доньки вирішили обов’язково придбати їй квартиру до заміжжя.
Не встигли ми здійснити свою мрію, нажаль. Павло мій пішов у засвіти коли доньці було десять років, тож деякий час ота кімната була доброю підмого нашому бюджету, доки я не стала на ноги, не оговталась після втрати чоловіка.
Але донька моя виросла, вивчилась і вже й весілля ми відгуляли. Молодята деякий час жили у тій кімнаті, а потім вирішили все ж брати квартиру хай і в кредит. Я була тільки за, тим паче, покупці на кімнату у черзі стояли.
Чотири роки тому ми все те і зробили. Придбала донька двокімнатну квартиру у старому, але добротному будинку із затишним двором і прекрасним балконом.
Ми були неймовірно щасливі ще й тому, що майже одразу дізнались про те, що у новий дім сім’я увійде більшою – донька була при надії.
Спершу Оля моя знітилась, бо у найближчі роки вони не планували поповнення. Воно і зрозуміло: кредит он який. Та я запевнила, що піду в декрет замість неї, аби лиш усе було добре і малюк був здоровим.
Ну але все ж на ремонт і на нові меблі на те, аби привести нову, а вважай стару квартиру до ладу потрібні були неабиякі гроші. Ми поговорили і вирішили, що кілька років молодята поживуть у мене, а квартиру здають в оренду. Гроші відкладають і вже потім зможуть впоратись і з ремонтом і з кредитом. Розумно ж?
Зять з першого ж місяця, як я осіла вдома почав платити мені “зарплатню”. Я була проти категорично, але, погодилась брати три тисячі на свої якісь дрібні витрати. Ну і плюс, молода сім’я оплачувала комунальні і продукти були на них. Я ж готувала їсти, тримала у чистоті дім і найголовніше – няньчилась із онучком.
Так тривало рік і трішки, аж доки одного вечора до нас не заявилась мама мого зятя. Сваха приїхала з речами “допомагати з онуком, бо тепер її черга”.
— Добре свахо влаштувались: за вас і комунальні платять, і годують вас, і зарплатню маєте. – ніби жартома каже мені Ірина. – Усе, не одна ви бабуся, поступайтесь тепленьким місцем другій. Одразу можна було мене із села викликати. Що би я в декрет не пішла? Що там за робота – чверть ставки. Чого мене не покликали?
Зять пробував щось сказати матері та сваха уже йшла коридором у мою кімнату і по-хазяйськи роззиралась довкола:
— Хоч відпочину від свого села і від городів. Що тут у цих чотирьох стінах робити? Двох дітей виростила і працювала ні дня в декреті не була. А тут прямо і няньку і кухарку.
Останній тиждень для нас – справжнє випробування. Сваха збула господарку і коли син їй прямо сказав, що вона повинна повернутись додому, та влаштувала слізливу сцену. Мовляв, її не цінують і не люблять, а вона хоче допомогти.
Донька вже на мене дивиться із надією. Починає казати, що може то й справді гарна ідея і що з приїздом її свекрухи я можу вийти на роботу і відпочити від онука.
Та я б ніби і не проти, але як подумаю, що Ірина буде в моєму домі за господиню, так і будь-яке бажання зникає. Ми вже зараз не розмовляємо, бо пані розкритикувала мій борщ і сказала, що я надто одягаю малого на вулицю. Та й проти вона підгузків і пляшечок із теплим молоком на ніч.
А може то я вже й справді засиділась біля онука і поки є шанс, то виходити на роботу? Буду бачити Ірину годинку зранку і ввечері, але зможу допомагати дітям фінансово і вже вони всі разом швидше у свою квартиру переїдуть?
От як би ви на моєму місці вчинили: мені і справді розумніше поступитись місцем свасі?
Головна картинка ілюстративна.