fbpx
Історії з життя
Дзвінок в двері. Зраділа, побігла відкривати. На порозі незнайомий чоловік. Простягнув конверт. — Це Вам, — подає сірий конверт без адреси, — Геннадій передав. Вибачте

Процесія рухається до місця вічного спокою. Не стало молодої жінки, матері двох малолітніх дітей. Батько сумно йшов опустивши голову. Семирічного сина Вадика і п’ятирічну дочку Варю вела за руки троюрідна тітка їхньої матері. Поховали. Пом’янули. Розійшлися.

Вдівець Геннадій сидів на кухні. Діти спали. Він не був готовий тягнути такий тягар сам. Думав, що ж робити далі, як жити. Вирішення цього питання з’явилося несподівано і само собою.

Буквально через місяць Вадик грав в футбол у дворі і розбив вікно на першому поверсі. Вискочила голосиста, молода жінка.

— Ви подивіться на цього халамидника! — почала вона вичитувати дитину, — Він сьогодні вікна б’є, а завтра, що буде? Куди твоя мати дивиться?

— Матері не стало зовсім недавно, — опустивши голову, відповів Вадик, — А тато на роботі. Ми з Варею одні.

Він тицяв пальцем на розпатлану дівчинку в пісочниці. Жінка різко замовкла. Підійшла до дівчинки. Сіла поруч.

— Я Ніна, а тебе як звати? — запитала жінка і прибрала пасмо волосся дівчинки з обличчя за вухо, — Чому ти не в садку?

Дівчинка знизала плечима і жалібно подивилася на жінку.

— Їсти хочете? — запитала Ніна, взяла дівчинку за руку, і звертаючись до хлопчика, покликала, — Ходімо, чого став!

Пізніше Ніна провела дітей до будинку і вирішила поговорити з їхнім батьком. Вони довго говорили на кухні про життя, про дітей, про те, як йому важко одному. Ніна взяла шефство над їхньою сім’єю і пообіцяла наглядати за дітьми, поки батько на роботі. Так у них зав’язалися міцні дружні стосунки.

Непомітно дружба переросла в більш глибокі почуття. А ще через місяць Геннадій запропонував жити разом. Ніна вчилася в інституті, де за відмінне навчання платили хорошу стипендію. Одній їй вистачало цих грошей, але зараз… Дітей треба було годувати, гуляти з ними, водити в гуртки. Вона прийняла пропозицію Геннадія з’їхатися, і перевелася на заочне відділення. Влаштувалася працювати в дитячий садок, куди привела і Варю.

Минав час. Ніна дуже полюбила дітей. В інституті і на роботі її вчинок не схвалювали, дивувалися її рішенню. Попереджали, що важко їй доведеться. Але Ніна була щасливою. Геннадій виявився дуже уважним і лагідним. Діти слухали її і крутилися поруч, як курчата біля квочки. Все складалося дуже добре, як би не одне але…

Чоловік Геннадій почав часто затримуватися на роботі. Приходив додому під мухою і неохоче розмовляв з нею і дітьми. Він виглядав втомленим і роздратованим. Ніна ламала голову, що з ним відбувається.

Співчувала йому. Він переніс таке випробування — втрата коханої дружини. Ось, і не витримує.

Жінка пошкодувала його і всі домашні справи взяла на себе. Та це нічого не змінило. Геннадій продовжував приходити пізно, а у розмові слів не добирав.

Запропонувала йому взяти відпустку на роботі і всім разом відпочити. «Спільний відпочинок згуртує родину, — думала Ніна, — І обов’язково зніме гнітючу напругу». Чоловік відразу погодився.

Йшли приготування до відпустки. Ніна отримала відпускні, позичила додатково на роботі і дістала всі свої заначки. Путівки Геннадій вирішив не купувати, запропонував їхати своїм ходом. Так дешевше. Ніна пошила собі і дівчинці сукенки, хлопчикові купила надувне коло і м’яч. Валізи вже були складені. Чекали Геннадія з квитками на поїзд. Він обіцяв викупити ціле купе і взяти продуктів у дорогу. Чекають цілий день.

Ніна хвилювалася. «Що ж могло статися? Він теж взяв відпустку. Невже знову викликали на роботу?»

Поклала дітей спати. Сиділа біля вікна на кухні. Чекала.

Дзвінок в двері. Зраділа, побігла відкривати. На порозі незнайомий чоловік. Простягнув конверт.

— Це Вам, — подає сірий конверт без адреси, — Геннадій передав. Вибачте.

Ніна не зрозуміла. Кліпала очима, а в голові: «Який конверт? Де Геннадій? Що з ним сталося?» Питання залишилися без відповіді, тільки почувся стукіт швидких кроків на сходах.

Вона пішла на кухню і відкрила конверт. Кілька разів перечитала листа. Роззявивши рота, сидить нерухомо, як зламана лялька.

У своєму посланні Геннадій щиро вибачався і повідомив, що зустрів своє перше кохання. Він не уявляє життя без цієї жінки. Але Тамара, як її звуть, категорично проти виховання чужих дітей. Геннадій просить подбати про них. Обіцяє згодом повернути гроші, які взяв на відпустку і на квитки. Він їде з Тамарою в Одесу і просить вибачення за все.

Ніна всю ніч сиділа за столом і вирішувала, що їй робити. Вранці довелося сказати дітям, що батько їх покинув. Варя дивилася широко розплющеними від подиву очима, а Вадик схопив її за руку і міцно притиснувся. Весь день пройшов, як в тумані. Вона ламала голову, як вчинити. Їй було складно прийняти те, що її відданість виявилася нікому не потрібна.

Жінки на роботі мали рацію. На ній тепер двоє чужих дітей. Вона їм не мама. «Влаштовуй своє життя, не лізь в чужу сім’ю! — повчали її на роботі. — Будуть у тебе свої діти. Навіщо тобі чужі?».

Ніна не могла зрозуміти Геннадія зі через обман і такий вчинок. Він влаштував своє життя за допомогою її. Так в роздумах і переживаннях пройшов ще один день.

Діти сплять. Вона настільки схвильована, що не може навіть лягти. Вже на світанку вона вийшла в коридор і спіткнулася об свою валізу. Ідея поїхати прийшла миттєво. Вона одяглася, схопила валізу і побігла на зупинку.

Від скрипу дверей прокинувся Вадик. Він зрозумів, що тітки Ніни немає і вони з сестрою зовсім одні.

Хлопчик біжить до сестри, будить її і допомагає одягтися. Діти підбігли до зупинки, коли Ніна вже сіла в автобус, і водій закривав двері.

— Мамо! — проникливо вигукнув Вадик і потягнув сестру за руку, — Мамо! Мамочко!

Варя хлипала, не розуміючи, чому їх всі кинули. Автобус рушив. Діти бігли слідом. Нарешті, автобус зупинився. Вийшла Ніна з валізою. Вадик і Варя підбігли до неї.

— Мамочко, не залишай нас, — не вгавав хлопчик і цілував руку Ніни, — Ми будемо завжди тебе слухатися. Тільки не покидай нас!

— Мамо! — витирала оченята Варя і простягала до Ніни свої рученята, — Візьми мене на ручки.

Ніна підняла дівчинку. Та обіймала її за шию і сопіла у вухо. Вадик плівся позаду, він тягнув важкий чемодан. Тепер хлопчина, як єдиний чоловік повинен піклуватися про свою сім’ю. Важко, але чужих дітей не буває. І всім дітям потрібна мама…

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page