fbpx
Історії з життя
Дзвонила Ніна Сергіївна, мешканка Малинівки. Жінка зі сміхом розповіла, що сьогодні вони всім селом спостерігали за справжнім цирком, що розігрався біля будинку діда. Такого тут точно ніколи не було, ну а сестра Аріни була головною героїнею вистави

Так довго чекали цього дня, що ледь заснули напередодні. І ось нарешті він настав, але все йшло шкереберть.

– Та де ж він ходить, цей ваш нотаріус? – виходила з себе Елла, ефектна блондинка в короткому рожевому платті. – Нам сказали прийти до дев’ятої. Ми прийшли і що? Вже пів на десяту, а що в заповіті  нам досить не відомо!

– Тітка Елла, – навмисно виділяючи перше слово, виголосив Микита, – не робіть бурю в склянці води завчасно. Нотаріус нікуди не дінеться.

– Не називай мене тіткою! – підскочила блондинка, з викликом поглянувши на племінника.

– А як же мені до вас звертатися? – здивувався Микита, і з посмішкою додав: – ви ж старша сестра моєї мами і як би ви за собою не слідкували, цифри в паспорті не зміняться.

– Звертайся до мене просто по імені, – кинула Елла, озираючись на помічника нотаріуса. Чоловік швидко відвів очі, ніби він нічого не почув.

Нарешті двері відчинилися та в кабінет зайшов статний чоловік в дорогому костюмі. Він вибачився за затримку і почав зачитувати довгоочікуваний заповіт.

Майже всіх присутніх хвилювало одне – кому дуже заможний старий залишив весь свій статок. Претендентів було багато – троє дітей, п’ятеро онуків, кілька дальніх родичів, які були не проти отримати великі гроші.

Почуте змусило рідню остовпіти.

— Спадщину може отримати кожен з вас. Все, що залишилося після мене, сховано в одному місці. Всі знають, де розташований старий будиночок, в якому я жив ще дитиною? Село Малинівка. Якщо не знаєте – я туди всіх кликав. У цьому будинку є сейф. Ви повинні його знайти. Але є умова – ламати стіни, розкривати підлогу і інші схожі дії заборонені. Той, хто порушить це правило, позбавляється можливості отримати спадок. Як же тоді шукати? Я прямо таки бачу це питання на ваших обличчях. Але не переживайте, першу підказку вам дасть нотаріус, який і буде стежити за дотриманням правил. Обирайте день і вперед.

– Це все?

– Як так! – підскочила Елла. – Хіба це чесно? Я його дочка, чому не можу отримати мені належне?

– Така воля Петра Івановича, – чоловік холодно глянув на жінку. – Чи будете брати участь?

– Звісно! Що за питання, – Елла схопила сумочку і смикнула за руку поруч сидячого чоловіка. – Прямо зараз і їдемо. Негайно!

– Хто ще з нами?

– Ми, мабуть, відмовимося, – Микита встав і подав руку матері. – Знаючи діда, там нічого хорошого не буде. Чи ви забули, який він був? Любив над усіма посміятися.

– Але гроші десь поділися! Не взяв же він їх з собою! – Елла підозріло примружилася. – Або ви щось знаєте? Признавайтесь зараз же! Старий вам розповів?

– Та нічого тато нам не розповідав, – втомлено зітхнула Аріна. – Він взагалі останні півроку тільки по телефону з нами спілкувався. Так що заспокойся, ми просто вирішили не брати участь. Гроші в нашій родині і без спадщини знайдуться.

Ось так увечері того ж дня Аріна перебирала численні фотографії з дитинства, і натрапила на кілька зроблених саме в тому селі. Нахлинули приємні спогади, але від них її відірвав дзвінок по телефону.

Дзвонила Ніна Сергіївна, мешканка Малинівки. Жінка зі сміхом розповіла, що сьогодні вони всім селом спостерігали за справжнім цирком, що розігрався біля будинку діда.

Вісім чоловік з Еллою на чолі розгадували всілякі загадки, повзали по ярах, залазили в напівзруйнованих сараях. Дизайнерське рожеве плаття перетворилося в ганчірку для підлоги, про що вона не переставала говорити!

Фіналом цієї історії виявилися гучні волання Елли. Родичі теж не відставали, старого згадували різними словами. Виявилося, в знайденому з таким трудом сейфі лежали лише кілограм льодяників і записка:

— Всі свої гроші я віддав на благодійність. Вам же, в нагороду за зусилля я залишаю цукерки. Що з ними робити – самі знаєте!

– Я й не сумнівалася, що батько придумає щось подібне, без здивування відповіла Аріна. – Мені би він ніколи нічого не залишив, адже я вийшла заміж проти його волі. Еллі від нього завжди потрібні були тільки гроші, а наш брат його занадто довго з ним не спілкувався.

– Ну, онукам то він міг щось залишити, – обурилася Ніна Сергіївна. – Рідня, як не візьми.

– Мабуть, не заслужили. Ну й добре, що не поїхали.

Поговоривши ще трохи з жінкою і пообіцявши приїхати в гості, Аріна відключилася. Ще раз прокрутила в голові розмову і голосно розсміялася, уявляючи сестру, яка відкривала сейф з цукерками всередині.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page