– Е ні, Степане, вона хоче наші гроші! – не дослухавши чоловіка, репетувала вона. – Ти ба, знайшла собі простачка з багатими батьками. Діма, ну ти хоч інколи думай. Хіба незрозуміло, чому вона око на тебе поклала?
– Ти що, оцю дівчину в нашу родину ввести хочеш? – зойкнула мама Дмитра, щойно Ліза зачинила за собою двері. – Хочеш сказати, вона жити з нами залишиться? Так навіть думати про таке не смій!
Дмитро стояв мовчки, опустивши очі в підлогу. Ліза при надії, а йти їм, дев’ятнадцятирічним, нікуди. Була надія, що мама зможе хоча б на час їх прийняти, доки він не знайде роботу і хоча б маленьку кімнату в оренду, але здається останній шанс щойно розтанув.
– Зою, не можна так одразу.
– Е ні, Степане, вона хоче наші гроші! – не дослухавши чоловіка, репетувала вона. – Ти ба, знайшла собі простачка з багатими батьками. Діма, ну ти хоч інколи думай. Хіба незрозуміло, чому вона око на тебе поклала?
– Мам …
– Навіть слухати твої виправдання не хочу! Щоб ноги її в нашому домі не було – і крапка. Знай, Дмиртре: раз вирішив собі дружину завести – то будь готовий утримувати її сам. А ти, – тицьнула вона пальцем в свого чоловіка. – Щоб навіть не думав їм гроші за моєю спиною давати.
Доки Дмитро йшов до своєї кімнати, він все думав: звідки у його матері стільки недовіри й злості? Чому в кожному зустрічному вона бачила потенційного заздрісника і лицеміра? Вона ж і гроші ці не заробляє – все батько додому приносив, і подруг всіх втратила через свій владний і сварливий характер, і з родичами не в ладах. І свято вірить, що вона права.
Так хотілося Дмитру висловити їй все це в обличчя, але духу не вистачало. Тато не заступиться, іншим родичам він навіть розповісти не міг. Була б можливість – він прямо зараз би речі зібрав і втік до Лізи. Але у неї там однокімнатна квартира, двоє батьків і бабуся. А якщо мама про його втечу дізнається, то назад не
прийме ні за що.
У цих думках Дмитро просидів до вечора. Все думав, де знайти вихід, як умовити маму прийняти Лізу в їх сім’ю і довести їй, що у них любов? Але під вечір, коли вже стемніло, він почув, як мати тихенько увійшла до нього в кімнату, сіла на край дивана, поклала руку на його долоню і схлипнула:
– Дмитрику. Ну ти ж знаєш, що я бажаю тобі тільки найкращого.
– Знаю, мама.
– І дуже хочу, щоб ти помилок не робив.
– Так. Але Ліза …
– Тобі всього лише дев’ятнадцять, синку, – тут же перебила вона. – Ти тільки подумай, скільки таких Ліз у тебе в житті буде. А мама у тебе одна, і поганого ніколи не порадить. Молодий ти ще і наївний занадто.
Артем не знав, як їй заперечити. Може, і справді дарма, що він її не слухає? Адже вона все-таки – мати, яка виховала його, вона ж дійсно хоче, як краще. А з Лізою він всього-то півроку знайомий. Хто знає, що взагалі у неї в голові? І дитина ще невідомо, чия.
– Лягай спати, Дмитрику, – сказала мати і погладила його по голові. – І не переживай ти через цю дівчинки – у тебе вся молодість ще попереду, встигнеш нагулятися.
Хлопець закрив очі і посміхнувся:
– Добре, мам. Завтра зробиш на сніданок мої улюблені млинчики?
текст підготували – intermarium.news
Головне фото – firestock.ru
