В оголошенні говорилося: «Спадкова чаклунка Інга. Приворот, відворот, зняття вінця безшлюбності, змова за гроші». Едуард не пішов би до першої пройдисвітки, але саме цю чаклунку йому рекомендував знайомий з тенісного клубу, який нещодавно виграв велику суму грошей у лотереї.
— Я тобі присягаюся! – казав він. — Тільки я вийшов від неї, як одразу купив квиток, і він виявився виграшним!
До грошей Едуард був байдужий. Небайдужий він був до сусідки Маринки, яка була одружена, втім, як і він сам – п’ятнадцять років як у шлюбі. Як там кажуть, сивина в бороду? Нехай так, але Едуард був готовий йти на крайнощі, щоб завоювати серце Марини. Всі звичайні способи він уже використав — букет червоних троянд, постійні компліменти в ліфті і походи за сіллю рівно в той час, коли чоловік Марини був на службі. Але нічого не допомагало. І ось він зважився — в одну кишеню поклав фотографію Марини, в іншу — п’ять тисяч, рівно по прайсу. І пішов за увагою коханої.
Двері відкрила невизначеного віку жінка з довгим гладким волоссям кольору воронячого крила та яскравими зеленими очима, що сяють з-під густо нафарбованих вій. Довга смарагдова сукня ідеально доповнювала її містичний образ.
Чаклунка зміряла його важким поглядом і сказала:
— Проходь.
У коридорі було похмуро, і він рушив слідом за нею на світло, що мерехтіло в дальній кімнаті. Кімната була така, як він і уявляв: на стінах висіли опудала тварин і пучки трав, свічки, що горіли всюди, на столі кришталева куля і колода карт. Чаклунка вказала на стілець, і Едуард з побоюванням опустився туди.
— Тобі не потрібні гроші, — ствердно заявила чаклунка. – Значить, прийшов за коханням. На кого ворожити?
Едуард дістав з кишені фотографію і затиснув її в долоні.
— Ось, — сказав він. – Маринка, моя сусідка. Ми з нею – споріднені душі, створені одна для одної.
Чаклунка розглянула пухкі губи витонченої блондинки, оцінила її тонку талію і рівний ряд білосніжних зубів у бешкетній і трохи хижій посмішці.
— І що заважає возз’єднатися двом половинкам, створеним один для одного? — Поцікавилася вона, притримуючи фотографію кінчиками довгих нігтів, покритих мерехтливим фіолетовим лаком.
— Таж у неї є чоловік, — з жалем повідомив Едуард. Про свою дружину він вирішив не згадувати – яке вона має відношення до цієї справи?
Чаклунка заплющила очі і провела рукою над полум’ям свічки, а потім над фотографією.
— Я повинна тебе попередити — зворотний приворот буде коштувати вдвічі більше, тому краще добре подумати, перш ніж починати.
— Я подумав, — сказав Едуард. — Зворотний не знадобиться.
— Як знаєш. Але давай я зроблю тобі розклад, щоб упевнитися.
Вона простягла Едуардові колоду і сказала:
— Тягни.
Він витяг карту, потім ще одну і ще. Коли на столі було вісім карт, чаклунка прибрала колоду вбік. Потім вона довго дивилася на карти і, нарешті, почала:
— Бачу в тобі багато сміливості у минулому. У п’ять років ти витягнув цуценя з ополонки і сильно застудився.
У Едуарда від цих слів шкіра вкрилася мурашками – справжня чаклунка! Ніхто не міг знати таких подробиць про нього.
— В десять років ти взяв на себе провину за якусь дівчинку. Савіцька? Саміцька? Не можу розгледіти, — ніби придивляючись до чогось, міркувала чаклунка. — Про Одесу розповідати?
— Давайте це пропустимо, — попросив Едуард, ледве вимовляючи слова пересохлим ротом.
— Добре, перейдемо до сьогодення. У тебе все добре, вдала кар’єра, дружина, двоє дітей – хлопчик і ще один хлопчик.
Едуард як не вдивлявся в карти, не міг зрозуміти — як вона там все це бачить?
— Не вистачає, тобі, тільки твоєї другої половинки — сусідки Марини, — сказала вона. — Що ж, у майбутнє дивитимемося?
Едуард з побоюванням кивнув головою.
— Майбутнє у тебе невизначене. Одна дорога дуже довга, але туди не потрапити, дуже складно.
– Як це не потрапити? – засмутився Едуард. — А як же приворот?
— З приворотом все буде як треба, — пробурчала чаклунка. — Тут багато розуму не треба. Той шлях інший.
Там у тебе твоя справжня дружина, онуки, будиночок на річці, собака, здається, англійський сетер. Нічого цікавого. Другий шлях простіший, він на тебе й чекає. Бачу тебе з молодою білявкою.
Після цих слів Едуард задоволено закивав, а чаклунка продовжувала:
— Бачу у вас двох діток, двійнят. На тебе чекає багато роботи, не так просто забезпечити таку розкішну жінку та її коханих.
— Коханих? – здивувався Едуард.
— Ну а як же – тобі буде п’ятдесят, їй тридцять із хвостиком. Через десять років бачу у тебе проблеми з самопочуттям. Ну і сам розумієш. Але ти не бійся, вона буде з тобою, ти добрий батько, бачу, як дбатимеш про дітей, любитимеш їх.
— Ви зараз про яких дітей? – заплутався Едуард.
— Про дітей від другого шлюбу. Про тих, що від першого подбає інший – бачу поруч із твоєю дружиною високого чоловіка у формі. Військового. Вона не перешкоджатиме розлученню, ти і так їй уже набрид гірше пареної редьки.
— Як це набрид? – образився Едуард.
— Ну тобі краще знати — так карти кажуть, — розвела руками чаклунка. — Гаразд, переходимо до головного — зараз я зроблю дещо, і Маринка буде твоя.
Едуард відсмикнув руку з фотографією і запитав:
— А чи можна мені подумати?
— Можна, тільки швидше. До мене, знаєш, яка черга?
Едуард гарячково почав прикидати: «Квартиру доведеться залишити дружині та дітям, а де вони з Маринкою житимуть? Цю квартиру поділить із чоловіком чи як? А що якщо справді діти? Він згадав безсонні ночі, коліки, дитячий садок зранку. Ні, на такі подвиги він не готовий. Може, Маринка не любить дітей? Але ж ворожка сказала точно. Її слова про любчиків він взагалі не хотів згадувати.
Едуард дістав гроші, поклав їх на стіл і сказав:
— Ви мені вибачте, але краще, мабуть, не треба. Скажіть, а що там за військовий крутиться біля моєї дружини?
Чаклунка суворо подивилася на нього і промовила:
— Дев’ять тижнів щоп’ятниці води дружину в ресторан, на концерт чи ще кудись. І військовий той зникне, він тільки по п’ятницях вільний, втомиться чекати.
Едуард кивнув і вийшов.
Біля під’їзду викинув у сміттєвий бак пом’яту газетну вирізку та фотографію усміхненої Марини.
Увечері Інга зняла перуку, змила косметику, вийняла зелені контактні лінзи. Що ж, сьогодні у неї непоганий улов. Даремно Марія Іванівна говорила, що вона, Інга Соловко, кругла трієчниця, нічого у своєму житті не досягне. А Едік, звичайно, змінився, так постарів. Гарний він чоловік, і його дружину вона теж пам’ятала, чудова така дівчинка. Ох і ревнувала тоді його Інга! Нині смішно згадувати. Вона подивилася в дзеркало на свої блакитні очі і подумала — а чи не час їй на заслужений відпочинок? Купить будиночок у селі, розводитиме кіз. З цими думками вона й пішла додому, де на неї чекали кіт породи сфінкс і пара канарок.
Pryvit, sum!
Фото ілюстративне.
