fbpx
Історії з життя
Галя стояла у ванній і просто не розуміла, як могла бути настільки наївною і нічого не бачити. Все почалося зі звичайної розмови на роботі

Колега Свєтка сказала: «мій чоловік щодня говорить, що кохає мене. Називає ласкавими словами: «сонечко», «моя радість», «скарбе мій». А тобі твій часто в коханні зізнається?».

«Угу», відповіла Галя і занурилася в свої думки. Які ласкаві слова? Її звати Галя, так чоловік її і називає. Зізнання в коханні… Вона навіть не могла згадати, коли в останнє чула подібне у свій бік. Вони в шлюбі вже 11 років, може почуттів більше не залишилося? Вона звикла і чоловік живе з нею по звичці. Увечері Галя завела розмову з чоловіком.

– А чому ти ніколи не говориш, що любиш мене?

– А навіщо?

– Як навіщо? Сказати приємні слова, висловити почуття.

Чоловік підняв здивовано брови і промовчав. А Галя думала, що він байдужий, грубий і зовсім неласкавий. Уявляла, як збирає речі і йде з родини. Вранці пішла на роботу, так і не сказавши йому ні єдиного слова. А ввечері після роботи взагалі не хотіла повертатися додому. В голові крутилося, що чоловік її не любить і не цінує.

– Світлано, а ти не хочеш після роботи сходити куди-небудь? Кави попити?

– Багато справ вдома, давай просто у мене посидимо? Правда по дорозі мені потрібно ще в магазин забігти.

– Дуже добре.

Після роботи вони пішли до Світланки, колега забігла в магазин, набрала повні пакети продуктів.

– Вдома двоє чоловіків, доводиться постійно готувати. А чоловік поки вдома, роботу шукає, їсть за двох три рази в день.

– А давно в пошуках?

– Півроку чи трохи більше. Місць хороших немає.

Світлана з Галею зайшли в квартиру. Колега швидко стала розставляти продукти в холодильник, а частину відразу взяла з собою на кухню, щоб приготувати вечерю. Здається Світлана вміла робити сто справ одночасно: базікала з Галею, ставила чайник, смажила котлети, варила макарони, мила гору посуду, накопиченого за день і накривала на стіл. Тут зайшов її чоловік.

– Привіт. Знайомся, це Галя, ми разом працюємо. Чому навіть посуд за собою не помив? Удома ж весь день.

– Не злися, сонечко, ти ж знаєш, як сильно я люблю тебе.

– Знаю. Викинь тоді хоча б сміття, повний пакет зібрався.

– Уже пізно, а ти завтра вранці все одно підеш на роботу, заодно і візьмеш.

– Гаразд.

– Скарб мій! Люблю її, сил немає.

Останню фразу він промовляв, дивлячись на Галю, а вираз обличчя говорив: «який я класний чоловік, ось як добре про дружину відгукуюся». Жінка не хотіла довго затримувати Світлану, тому незабаром пішла.

На вулиці було холодно, почав накрапати дощ зі снігом, дув сильний вітер і вона шкодувала, що не взяла рукавички, так як руки скрижаніли, а пальці толком вже не згиналися. Коли Галя повернулася додому, на порозі її зустрічав чоловік, від якого тільки вчора вона подумки пакувала валізи.

– Привіт. Ти чого так пізно? Рукавички не взяла, знову без шапки. Я там твоє домашнє плаття на батарею закинув, щоб ти відразу в тепле одяглася.

Галя вийшла з кімнати у ванну, довго дивилася на тепле плаття і мало не плакала. Адже воно кричало голосніше від будь-слів про любов. На зарядці стояла її зубна щітка, яку вона сама ставити весь час забувала, а чоловік немислимим чином за цим стежив і заряджав сам. Вона переодяглася, підійшла до чоловіка.

– Як же сильно я тебе кохаю, моя радосте, скарбе і найкращий чоловіче.

– Ти випила чи що? Такі одкровення у середу.

Чоловік посміхався і Галя теж.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook