Невеличке затишне місто. Парк. Літо. Саме в той день увагу Саші привернула дівчина з книжкою, що сиділа на лавці. Копна рудих кучерів і блакитні, неймовірної краси очі. В голові швидко промайнула думка: «Вона стане моєю дружиною!».
Сашко підійшов і розпочав розмову. Він – випускник залізничного коледжу, вона – майбутня студентка педагогічного училища. Літні вечори вони проводили разом. Гуляли, фотографувалися біля фонтану, їли морозиво. Це було перше, таке тендітне кохання. У нього точно кохання. А Галі подобалася увагу. За нею упадали кілька хлопців, а вона думала про навчання, про те, що скоро покине рідне місто, а ще про те, що її мама вперше залишиться одна. Попереду було цікаве і насичене життя.
Одного разу він запитав: «Мене в армію забирають. Ти мене дочекаєшся?». Вона посміхнулася і відповіла: «Я подумаю». Це був їх останній вечір, і обіцяти щось серйозне вона не могла.
А потім вони роз’їхалися: він – в армію, вона – вчитися. І життя закрутило вихором обох. Він, відслуживши два роки, залишився працювати за контрактом. І понеслося: звання, служба, весілля, донька, будівництво будинку…
Поки Саша був на службі, він щотижня писав Галі листи. Мама дбайливо складала їх в скриньку. А Галя вчилася і не думала про нього. Все було по-чесному, адже вона нічого не обіцяла. Потім, отримавши диплом з відзнакою, стала педагогом і повернулася працювати в рідне місто.
І ось їй тридцять. Вийшла заміж, тому що «пора вже» і тому що дуже хотіла сина. З’явився син Сашко. Шлюб не вдався. Розлучення і дівоче прізвище. Повернулася до мами.
Минули десятиліття. Одного разу, сидячи за столом і підливаючи доньці в чашку чаю, мама сказала: «Пам’ятаєш, Галочко, Сашка? Того, який в армію пішов. Він тобі листи писав. Я всі зберегла. Ти тоді читати не хотіла, може, зараз прочитаєш?». Галя відповіла: «Мам, тридцять років минуло, до чого вже тепер…». Але, подумавши, все ж взяла простягнуту шкатулку і пішла до себе.
Вона читала один лист за іншим. Їй сьогодні 45 років. І вона вперше в житті зрозуміла, що це і було велике кохання. Справжнє, щире. Те, про яке пишуть вірші і знімають фільми. І все це, на жаль, пройшло повз неї.
На наступний ранок Галя, як зазвичай, зайшла у Фейсбук перекинутися кількома словами з подружками. І побачила повідомлення. Від нього – від того самого Сашка, чиї листи вона читала вчора майже до півночі. Йому майже 50. Злегка сивий, очей торкнулися зморшки. А пише все так же: «Привіт, Галюся! Як ти?” Вона відповіла, і почалося листування. Неначе час повернувся назад, і не було цих тридцяти років.
Виявляється, він недавно став дідусем. Теж розлучився. На пенсії, підробляє будівельником. І як і раніше пам’ятає її. І все так же кохає… Як тоді, в їх далекому літі. І дуже хоче зустрітися. Галя заплакала. Вона раптом усвідомила, що щастя прийшло і до неї. І що, виявляється, можна увійти в одну річку двічі. Хоча скільки за тридцять років з цієї річки води стекло..
Через місяць він взяв відпустку і приїхав. Через два місяці вони стали чоловіком і дружиною. І хай без білої сукні, та й не потрібна вона їй, в сорок п’ять років. Але сьогодні поруч з нею люблячий і коханий чоловік. І вона найщасливіша.
Автор – Анастасія Доpохіна.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
