— А чого ти тільки з однією сестрою так? – швидко одягаючись мовив чоловік Дарині, – Давай уже й з молодшою поговори. Вона в тебе теж не свята. Не раз ми з нею тут зустрічались.
Галина аж сіла. З кімнати вийшла сонна Світланка. Побачивши тата, що збирає речі мала підійшла до нього і взявши за руку попросила посидіти поруч, аби заснула:
— Тату потрібно йти, – чужим для себе голосом мовила Галя, – Їм з тітонькою Ірою давно час іти.
Ірина стояла і намагалась не привертати до себе уваги. Йти їй було нікуди, а опинитись посеред ночі на вулиці вона явно не бажала.
— Галю, давай не будемо а? – мовила сестра, – Ми, що через чоловіка з тобою забудемо про те, що ми сестри, чи як? Хай він іде, а ми з тобою про все поговоримо.
Галина на неї, навіть не поглянула.
— У вас у всіх рівно пів години на те, щоб зібрати речі. Щоб квартира була порожня, що не візьмете – завтра на смітнику буде, – Галя вийшла у іншу кімнату.
— Галь, Галь. – біжить ззаду чоловік, – Ти про що? Перша на годиннику. Давай зранку на свіжу голову. Ну куди ми з Ірою зараз подамось. Сама знаєш, що з грошима у обох туго.
— Удвох, – уже не стримуючись гаркнула жінка, – За двадцять сім хвилин у цьому домі не буде ні тебе ні моєї сестри, ні Світлани. Зрозумів?
Данило вражено замовк. Де й ділась його ніжна і всепрощаюча Галюня. Зараз вся аж пашіла невдоволенням. Здається – поглядом спопелить. Ще щось сказати намагався, але не дала.
Їх у батьків було п’ятеро – Галя найстарша. Тато і мама рідко згадували про дітей. Їм головне було за комір залити. Де й брали на те все кошти, адже у домі ніколи не було порожньо. Різні “друзі” і “подруги” змінювали одне одного вдень і вночі. Галасливі компанії стали звичним явищем. До років шести Галинка думала щ це й нормально і так у всіх, адже іншого ніколи не бачила. А потім до подружки в гості пішла і була дуже здивована відчувши атмосферу нормального дому.
От тоді дівчинка і заприсяглась собі, що зробить все, аби жити ось так – нормально. Аби засинати і прокидатись у тиші, аби ні брат, ні сестри не мали от такого життя.
Вона борсалась, як могла. Сама до столиці поїхала. Перші ночі на вокзалі ночувала, а коли знайшла роботу на ринку, упросилась спати на складі. Той склад став її першим “домом” аж на два місяці. Потім, вона роззнайомившись з дівчатами-продавчинями пішла на квартиру з ними.
Але якщо ті просто працювали і гуляли, Галя складала копійку до копієчки. Їй батьки грошей не пересилали, їй не було на кого надіятись.
Ну а потім їй дуже пощастило: вона таки змогла поставити невеличкий столик на ринку з різним дріб’язком. Це був старт, уже за десять років Галя мали три невеликі магазинчики на ринку і квартиру в кредиті. Продавцями узяла своїх сестер. У неї вони ж і жили. Галя здійснила обітницю, яку дала сама собі ще дитиною.
А потім у її житті з’явився Данило. То була любов, яка накрила дівчину з головою, затулила вуха і очі, позбавила здатності думати і оцінювати ситуацію тверезо. Подруги не раз їй говорили, що її чоловік не святий, але ж хіба вона чула. Прийняла у свій дім його з дитиною. Від першого шлюбу той мав доньку Світланку. Дівчинці було шість років і мала вона ще й вельми непростий характер. Галину вона не сприймала принципово. Не віталась і не реагувала, якщо та їй щось казала. Просто, ніби й не було Галі в домі. Дмитро все те бачив, але просив почекати поки дитина звикне. Три роки минуло – не звикла.
Ну а сьогодні Галя на два дні раніше з відпустки повернулась. Готель їй у Туреччині не сподобався, та й на душі було якось неприємно увесь той час. Ніби передчуття яке не добре. Не відпочинок, а казна що. От і прилетіла додому без попередження. І думала з аеропорту Данила набрати, але у останній момент передумала. Щось не дало…
Ну а вдома все за класиком: чоловік і сестра її явно не чекали. І Світлана, теж не привіталась вийшовши з кімнати. Хоч і кімнату і одяг що був на дівчинці, на все те заробила саме Галя. Данило не міг ніяк роботи знайти підходящої, а від ринку у нього в голові паморочилось, ось і шукав себе, уже три роки як.
Ту квартиру Галина продала. Вирішила раз і на все життя залишити минуле в минулому. Навіть речі звідти не забрала ніякі. Геть без зубної щітки вийшла віддавши ключі новим власникам. Про сестер своїх теж чути нічого не хотіла. З Іриною все було ясно і без слів а от У Каті, меншої сестри, запитала: «Як довго?». З того, як сестра почервоніла усе зрозуміла – Данило казав правду і про неї.
Звісно, всі каялись і просили забути. Кожен ледь не на коліна ставав пере Галиною і говорив, що без неї не виживуть. Вона знала – правду кажуть, але її це не обходило вже. Щось у ній змінилось. Щось світле згасло і залишило після себе чорну порожнечу. Можливо, колись, вона зможе чимось її заповнити, але не зараз. Зараз, вона збирає своє життя до купи, а от чи вдасться?
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора – заборонено.
Головна картинка – pexels.
