Галя роки пропрацювала в Італії. За цей час вона не бачила, як ростуть її дути та онуки, але знала, що за її гроші вони купили собі квартири та машини і облаштували гарний ремонт. Душа її раділа, коли гостювала в дітей та бачила той лад та комфорт, забувала тоді, що економила на усьому аби вони це мали. А заради кого їй ще жити? Для кого працювати? Та, звичайно ж, для них.
З чоловіком вони мали двокімнатну квартиру, тому Галя вирішила, що ще зробить в ній ремонт – і вертається в Україну, бо роки вже не ті. Звичайно, п’ятдесят, то не є багато аби йти на пенсію, але пожити для себе вже пора, та й онуків побавити та пиріжками почастувати – дуже вже хочеться.
Знаєте, хочеться побути панею в своєму житті, а не лише «принеси та подай» та роби зранку до ночі. Отак вона з чоловіком переговорила і він погодився, що пора закінчувати з тими заробітками та їхати додому.
Ось так Галя цілий рік передавала чоловікові гроші та радилася, які плитку краще ставити та чи треба кондиціонера… Верталася додому, мов гора з плечей звалилася – нарешті, все її рідне і близьке буде поруч!
Ремонт оцінила та похвалила чоловіка, зібрала ще всю родину на гостину, щоб новосілля відзначити та похвалитися, як вона тепер буде жити, щоб ніхто не смів казати, що унітази миє закордоном. Ви отак попробуйте помити та дивіться, лікті від злості не кусайте.
Пройшло кілька днів, як заходить кума. Галя радо варить каву та припрошує до солоденького, але кума щось не рада, а далі випалила:
– Галю, ми з твоїм Михайлом давно разом. Він мав давно тобі сказати, але ти завжди в планах та наказах і нікого не чуєш. Ми порадилися, що продамо цю квартиру та купимо кожному по однокімнатній. Вона дорого продасться, бо ремонт просто шикарний. От і будемо жити хоч на старості літ, але так, як того хочемо. Бачиш, життя пролетіло і ще гірше летітиме, а щастя нам хочеться вже.
Галя сиділа і кліпала очима. За всі ці роки вона й в думці не мала, що Михайло може отак її зрадити. Справа в суто сімейному: вони ж обоє працювали на те аби їхня родина була щаслива і от, коли настав той час, що всі щасливі – він йде і забирає пів квартири.
– Давно це у вас?, – змогла спитати.
– Чесно скажу, що більше десяти років, а відколи мій Микола представився, то він живе у мене. Діти нічого не знали, бо вони батьком не цікавляться, а лиш тоді дзвонять, коли треба грошей або яку передачу чи помогти. Гроші грошима, але чоловік хоче жінки і теплоти, й турботи.
– Ти мені будеш про турботу казати, – визвірилася Галя, – та я все життя тільки про них і турбуюся! І така мені відплата?!
Кума пішла, а Галя сиділа в своїй затишній кухні, в своїй квартирі і просто не знала, що має робити. Продати квартиру і хай чоловік живе своїм життям, а самій знову поїхати за кордон? Чи залишити його ні з чим, раз так хочеться любові?